Призначене покарання із застосуванням ст. 75 КК України за злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, визнано таким, що не відповідає ступеню тяжкості та обставинам його вчинення

Єнакіївський міський суд Донецької області вироком від 5 лютого 2010 р. засудив Б. за ч. 2 ст. 286 КК на п’ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки; на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки із покладенням на нього передбачених ст. 76 КК обов’язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, періодично з’являтися до зазначеного органу для реєстрації.

Б. засуджено за те, що він 5 березня 2008 р. приблизно о 22 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем, рухаючись автошляхом зі швидкістю 50 км/год., маючи реальну та об’єктивну спроможність рухатися ближче до правого краю дороги та своєчасно виявити двох пішоходів, що рухалися смугою зустрічного руху в напрямку руху транспортних засобів (один із яких І. праворуч від себе вів велосипед), порушив вимоги пунктів 1.5, 2.9, 10.1, 11.2, 11.3, 12.3 Правил дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного руху, в результаті чого вчинив наїзд лівою частиною автомобіля на пішохода І., заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких той помер на місці пригоди. Після цього Б. з місця пригоди зник.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 4 червня 2010 р. цей вирок залишив без змін.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи у апеляційному суді, не оспорюючи кваліфікації дій засудженого, порушив питання про скасування судових рішень щодо Б. у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок м’якості покарання, а кримінальну справу пропонував направити на новий судовий розгляд.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок про доведеність вини Б. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, суд зробив на підставі доказів, які є у справі, та були досліджені в судовому засіданні в порядку ст. 299 КПК. Висновки суду в цій частині у касаційній скарзі не оспорюються.

Викладені у касаційній скарзі доводи прокурора про те, що суд, приймаючи рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, не дотримався всіх вимог закону, не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу засудженого, а також обставини, які обтяжують покарання, є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК, призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При призначенні покарання за ст. 286 КК суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Відповідно до ст. 334 КПК суд у мотивувальній частині вироку зобов’язаний вказати обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, належним чином мотивувати своє рішення у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Згідно з ч. 1 ст. 75 КК суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням лише у тому випадку, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Ці вимоги закону суд не виконав і не обґрунтував у мотивувальній частині вироку свій висновок про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, а лише послався на обставини, що пом’якшують його покарання. При цьому, як правильно зазначається в скарзі, суд належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого Б. злочину, який відповідно до ч. 4 ст. 12 КК належить до категорії тяжких. Суд недостатньо врахував також те, що Б. вчинив злочин у стані алкогольного сп’яніння, грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, внаслідок його дій загинула людина, а сам він з місця пригоди зник.

Апеляційний суд зазначені порушення кримінально-процесуального та неправильного застосування кримінального закону залишив поза увагою.

За таких обставин, як зазначила колегія суддів, судові рішення щодо Б. належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи, якщо вину Б. у вчиненні злочинів буде доведено, а кваліфікацію його дій підтверджено, суд повинен буде призначити йому покарання з дотриманням усіх вимог кримінально-процесуального і кримінального закону, у тому числі, за наявності до того підстав, шляхом призначення йому більш суворого покарання.

На підставі зазначеного і, керуючись п. 2 розд. XIII Закону від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», ст. 394 КПК (у редакції Законів № 2533-III від 21 червня 2001 р. і № 3323-IV від 12 січня 2006 р.), ст. 396 КПК (у редакції Закону № 2533-III від 21 червня 2001 року), колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Єнакіївського міського суду Донецької області від 5 лютого 2010 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 4 червня 2010 р. щодо Б. скасувала за м’якістю призначеного покарання, а справу направила на новий судовий розгляд.