Установлені законом для філій юридичної особи—страховика обмеження щодо можливості безпосереднього перерахування ними платежів перестраховикам—нерезидентам не може бути перешкодою для зменшення суми валових доходів, якщо страховиком проведено перестрахування за договорами укладеними філіями за рахунок отриманих ними за цими договорами страхових платежів

19 листопада 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами у порядку письмового провадження за скаргою Закритого акціонерного товариства “Страхова група “ТАС” (далі — ЗАТ "Страхова група "ТАС", Товариство) справу за його позовом до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі (далі — МДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У січні 2005 р. ЗАТ “Страхова група “ТАС” звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення МДПІ від 10 квітня 2004 р. № 0002102301/1. Цим рішенням позивачу в особі його Криворізької філії (далі — Філія) за результатами перевірки дотримання вимог податкового законодавства в період з 1 січня 2002 р. до 30 вересня 2003 р. визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток — 6 тис. 708 грн, у тому числі 4 тис. 472 грн основного платежу та 2 тис. 236 грн штрафних (фінансових) санкцій. Спір виник із приводу оподаткування сум, перерахованих Філією до Головного офісу ЗАТ “Страхова група “ТАС” на підставі договорів про перестрахування, укладених останнім із нерезидентами.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 22 лютого 2005 р. позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 16 травня 2005 р., залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2008 р., рішення суду першої інстанції скасував, у позові відмовив.

У скарзі ЗАТ “Страхова група “ТАС” порушило питання про перегляд за винятковими обставинами ухвали суду касаційної інстанції, з підстави передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, скасування цієї ухвали та постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

На підтвердження неоднакового та неправильного в цій справі застосування касаційним судом положень підпункту 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі — Закон № 334/94-ВР) скаржник послався на цілий ряд рішень Вищого адміністративного суду України в аналогічних справах за позовами ЗАТ “Страхова група “ТАС” до податкових органів, зокрема на ухвалу від 16 жовтня 2007 р. в справі за позовом до Житомирської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення.

Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У п. 1.1 ст. 1 Закону України від 21 грудня 2000 р. № 2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платники податків визначені як юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

На підставі ст. 2 Закону України від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР “Про страхування” (далі — Закон № 85/96-ВР) страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно із Законом України від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII “Про господарські товариства” з урахуванням передбачених Законом № 85/96-ВР особливостей, а також одержали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Перестрахування згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 85/96-ВР полягає у страхуванні одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Відповідно до підпункту 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 334/94-ВР валовий дохід від страхової діяльності (крім страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення) страховиків-резидентів оподатковується за ставкою три відсотки від суми такого доходу і не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою ст. 10 цього Закону. Для цілей оподаткування страхової діяльності як оподатковуваний дохід від страхової діяльності слід розуміти суму страхових внесків, страхових платежів або страхових премій (далі — сума валових внесків), за винятком суми валових внесків, переданих у перестрахування, отриманих (нарахованих) страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, за винятком суми валових внесків, переданих у перестрахування.

Судами встановлено, що Філія діє на підставі Положення, затвердженого загальними зборами акціонерів, і являє собою відокремлений структурний підрозділ ЗАТ “Страхова група “ТАС”, має відокремлений баланс, який входить до зведеного балансу Товариства, перебуває на обліку в МДПІ як самостійний платник податку на прибуток, однак не є юридичною особою.

У 2002, 2003 роках Філією від імені ЗАТ “Страхова група “ТАС” було укладено ряд договорів страхування. Страхові платежі надійшли на рахунок Філії і були відображені в податкових деклараціях як валові доходи. У цей самий період ЗАТ “Страхова група “ТАС” через свій Головний офіс провело перестрахування в інших страховиків, які не є резидентами, ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальниками за укладеними Філією договорами. Оскільки Філія не є юридичною особою, не наділена повноваженнями на проведення перестрахування від імені страховика і не має права на купівлю вільноконвертованої валюти та перерахування останньої як страхової премії перестраховикам, зазначені дії були проведені Товариством як юридичною особою через бухгалтерію Головного офісу. Філія як окремий платник податку на прибуток після фактичної сплати Головним офісом згідно з договорами перестрахування частини страхових платежів та отримання від останнього інформації про це перераховувала йому відповідну суму і зменшувала у податковому обліку свій валовий дохід від операцій страхування.

Оцінивши встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що зменшення валового доходу Філії відбувалось не в результаті перерахування частини страхових платежів Головному офісу, а в результаті здійснення останнім операцій перестрахування у нерезидентів ризиків за укладеними Філією договорами страхування. При цьому Головний офіс не зменшував суму валових доходів від страхової діяльності на суму сплачених перестраховикам платежів. Судом було зазначено, що перерахування платежів перестраховикам за конкретно визначеними об’єктами перестрахування забезпечувалося за рахунок коштів Філії, тому саме вона отримала право на зменшення доходу від страхової діяльності на суму цих платежів. З урахуваннями наведеного суд першої інстанції задовольнив позов, визнавши дії Філії як платника податку такими, що відповідають вимогам підпункту 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 334/94-ВР.

Скасовуючи його рішення та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведені обставини, які суд першої інстанції визнав установленими, і що в цьому випадку мала місце не сплата страхових платежів за договором перестрахування, яка може зменшувати валові доходи від страхової діяльності платника податку, а звичайне перерахування коштів між структурними підрозділами одного страховика за розпорядженням юридичної особи, яке не тягне за собою зміну валових доходів таких платників податку.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що суд першої інстанції відповідно до встановлених обставин справи правильно застосував положення підпункту 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, оскільки встановлені законом для філій юридичної особи—страховика обмеження щодо можливості безпосереднього перерахування ними платежів перестраховикам-нерезидентам не може бути перешкодою для зменшення суми валових доходів, якщо страховиком проведено перестрахування за укладеними філіями договорами за рахунок отриманих ними за цими договорами страхових платежів.

З урахуванням того, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне й обґрунтоване рішення, а суд касаційної інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права не виправив допущеної апеляційним судом помилки, рішення обох цих судів слід скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 242, 243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ЗАТ “Страхова група “ТАС” задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2008 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 травня 2005 р. скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2005 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.