Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно з приписами пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. № 3 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав” позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Б.Т. до Б.В., треті особи: орган опіки та піклування Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, прокурор Іршавського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав за касаційними скаргами представника Б.В. — Б.О. та самого Б.В. на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2008 р., встановила наступне.

У червні 2007 р. Б.Т. звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з лютого 2001 р. до вересня 2006 р. вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох неповнолітніх доньок: Тетяну, 2002 р. н., та Неоліну, 2004 р. н. З відповідачем проживали разом до 2004 р., але із цього часу він почав ухилятись від виконання своїх обов’язків щодо виховання дітей, моральної та матеріальної допомоги не надає. На неодноразові прохання змінити своє ставлення до дітей не реагує. Крім того, відповідач був раніше засуджений за тяжкі злочини й може негативно впливати на малолітніх дітей.

Тому позивачка просила позбавити відповідача батьківських прав відносно доньок.

Іршавський районний суд Закарпатської області рішенням від 27 березня 2008 р. в задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд Закарпатської області рішенням від 12 червня 2008 р. рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив та позбавив Б.В. батьківських прав щодо своїх доньок.

В обґрунтування касаційних скарг представник Б.О. та Б.В. посилались на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставлять питання про скасування рішення апеляційного суду й залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову Б.Т., суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх обов’язків щодо виховання дітей.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно з приписами пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. № 3 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав” позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Як убачається з матеріалів справи, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 10 лютого 2001 р. до 21 вересня 2006 р., від шлюбу мають двох дітей.

При цьому судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач, будучи засудженим за вироком Іршавського районного суду Закарпатської області від 20 липня 2004 р. до позбавлення волі, кожен раз у листах до матері проявляв турботу за дітей; призначену йому по інвалідності пенсію до 2006 р. отримувала позивачка; просив також, щоб матір допомагала дітям.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що сама по собі судимість відповідача, захворювання на туберкульоз, перебування його в місцях позбавлення волі не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні й підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, передбачені пунктами 4, 5 ч. 1 ст. 164 СК України.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявленого позову.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону та обставин справи не врахував і помилково скасував рішення районного суду й задовольнив позов.

Відповідно до ст. 339 ЦПК суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 344, 345 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України касаційні скарги задовольнила: рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2008 р. скасувала, а рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 27 березня 2008 р. залишила в силі.