Cуд першої інстанції дійшов правильного висновку про невідповідність рішення Київської міської ради в частині включення пам’ятки архітектури місцевого значення до переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, вимогам п. 2 ч. 5 ст. 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та нормам матеріального права, що містяться у чинному Законі України “Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини”

Міжнародний благодійний Фонд Святої Марії (далі — Фонд) звернувся у Господарський суд м. Києва з позовом до Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації (далі — КМДА), третя особа — Київська міська рада (далі — Міськрада), про зобов’язання відповідача виконати необхідні дії по виконанню рішення Київської міської ради № 39/3503 від 6 жовтня 2005 р., а саме: укласти з Фондом договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 697, 4 кв. метрів, яке розташоване в м. Києві по вул. Герцена, 6, літ. “А”.

Позовні вимоги мотивовані наявністю рішення № 39/3503 Міськради, яким затверджено перелік об’єктів комунальної власності, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації згідно з додатком, відповідно до якого (п.167) вказане нежиле приміщення підлягає приватизації шляхом викупу Фондом.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду м. Києва від 7 червня 2007 р. в позові відмовлено.

Рішення мотивоване правомірністю відмови відповідача щодо укладення з позивачем договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 697, 4 кв. метрів, яке розташоване в м. Києві по вул. Герцена, 6, літ. “А”, у зв’язку з тимчасовою забороною приватизації пам’яток культурної спадщини, встановленою Законом України від 1 лютого 2005 р. № 2391-IV “Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини” (далі — Закон № 2391-IV).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 липня 2007 р. вказане рішення господарського суду першої інстанції у справі скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено, зобов’язано Управління вчинити необхідні дії по виконанню рішення Міськради № 39/3503 від 6 жовтня 2005 р., а саме: укласти з Фондом договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 697,4 кв. метрів, яке розташоване в місті Києві по вул. Герцена, 6, літ. “А”.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив безпідставність визнання місцевим господарським судом правомірною відмови відповідача в укладенні договору купівлі-продажу з позивачем, оскільки на час звернення позивача з вимогою щодо укладення договору купівлі-продажу законодавчо встановленого обмеження на приватизацію спірного об’єкту не існувало. При цьому, суд виходив з того, що позивачем були проведені всі необхідні підготовчі дії для приватизації об’єкту: отримано дозвіл Міськради на викуп спірного об’єкту, здійснено всі необхідні підготовчі дії для проходження приватизації, виготовлення та отримання правоохоронного паспорту, укладено охоронний договір від 3 серпня 2006 р. за № 1400, отримано дозвіл від Головного управління охорони культурної спадщини КМДА.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2007 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 липня 2007 р. залишено без змін.

При цьому суд касаційної інстанції зазначив, законодавче обмеження встановлене у вигляді тимчасової заборони на приватизацію стосується виключно пам’яток культурної спадщини, а не будь-яких об’єктів культурної спадщини.

11 вересня 2008 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2007 р. у справі № 36/573-30/125. У касаційному поданні порушено питання про скасування оскарженої постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності Конституції, неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представників Генеральної прокуратури України, позивача, обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 листопада 2003 р. комунальним підприємством “Київжитлоспецексплуатація” та Фондом укладено договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Києва № 10/1179, відповідно до умов якого позивач орендував нежиле приміщення в буд. № 6, літ. “А” по вул. Герцена в м. Києві, загальною площею 55, 4 кв. метрів. Строк дії договору з 27 листопада 2003 р. по 27 листопада 2006 р.

Додатковою угодою від 31 березня 2005 р. сторони внесли зміни в п. 9.1 договору, встановивши строк його дії по 31 листопада 2015 р.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 12 лютого 2004 р. між сторонами також було укладено договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Києва № 10/1263, відповідно до якого Фонд орендував нежиле приміщення в буд. № 6, літ. “А” по вул. Герцена в м. Києві загальною площею 642 кв. метри, в тому числі на першому поверсі 355 кв. метрів та підвалі 287 кв. метрів. загальна площа орендованого приміщення становить 697,4 кв. метрів.

Рішенням Міськради від 6 жовтня 2005 р. № 39/3503 затверджено перелік об’єктів комунальної власності, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва та підлягають приватизації згідно з додатком.

Відповідно до вказаного додатку позивачу було надано дозвіл приватизувати шляхом викупу нежитлове приміщення загальною площею 697, 4 кв. метрів, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Герцена, 6, літ. “А”.

3 серпня 2006 р. Головним управлінням охорони культурної спадщини КМДА було надано висновок щодо приватизації нежитлових приміщень у буд. № 6 по вул. Герцена. Згідно з висновком від 3 серпня 2006 р. останнє погодило приватизацію зазначених вище приміщень Фондом, також було підготовлено “Паспорт пам’ятки” № 846 та укладено “Охоронний договір” від 3 серпня 2006 р. № 1400 з позивачем.

Позивач звернувся до Головного управління комунальної власності м. Києва КМДА з проханням укласти з ним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Герцена, 6, літ. “А”.

Листом від 16 серпня 2006 р. Головне управління комунальної власності КМДА повідомило позивача, що згідно з рішенням Київського міськвиконкому від 18 листопада 1986 р. № 1107 будинок, де знаходяться вказані об’єкти приватизації, є пам’яткою архітектури місцевого значення. У зв’язку з чим позивачу і було відмолено в укладенні договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК та керуючись п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, суди при вирішенні господарського спору повинні виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції України, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до ст.1 Закону України від 4 березня 1992 р. № 2163-ХІІ “Про приватизацію державного майна” приватизація — це відчуження державного чи комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону.

Право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна (ч. 1 ст. 23 Закону України від 6 березня 1992 р. № 2171-ХІІ “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”; далі — Закон № 2171-ХІІ).

Пунктом 2 ч. 5 ст. 7 Закону № 2171-ХІІ встановлено, що відмова у приватизації можлива у випадку законодавчо встановленого обмеження на приватизацію цього підприємства.

Законом № 2391-IV, який набув чинності з 23 лютого 2005 р., заборонено приватизацію пам’яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про невідповідність рішення Міськради від 6 жовтня 2005 р. вимогам п. 2 ч. 5 ст. 7 Закону № 2171-ХІІ та нормам матеріального права, що містяться у Законі № 2391-IV.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду першої інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі прийняти внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і підлягають скасуванню, а рішення Господарського суду м. Києва — залишенню в силі.

Керуючись статтями 111¹⁹, 111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційне подання Генерального прокурора України задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2007 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 липня 2007 р. у справі № 36/573-30/125 скасувала, а рішення Господарського суду м. Києва від 7 червня 2007 р. залишила в силі.