Суд касаційної інстанції, повертаючи касаційну скаргу у зв’язку з несплатою судового збору та неподанням документа, що підтверджує право на звільнення від його сплати, дійшов помилкового висновку про необхідність підтвердження права на пільгу, встановлену абз. 5 п. 18 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», лише довідкою медико-соціальної експертної комісії щодо наявності інвалідності. Тому оскаржувану ухвалу Вищого адміністративного суду України скасовано, справу направлено до цього суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги

13 квітня 2010 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Буленіної Н.П. справу за її позовом до Вищої ради юстиції, Голови Вищої ради юстиції про визнання дій протиправними, встановила:

У листопаді 2004 р. Буленіна Н.П. звернулася до суду із зазначеним позовом.

Шевченківський районний суд м. Києва постановою від 18 жовтня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2008 р., в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 вересня 2009 р. касаційну скаргу Буленіної Н.П. на ці судові рішення залишив без руху, оскільки до скарги не додано документ про сплату судового збору (чи про звільнення від його сплати).

Зазначений суд ухвалою від 30 листопада 2009 р. касаційну скаргу повернув у зв’язку з невиконанням позивачкою наведених в ухвалі вимог про залишення скарги без руху.

У скарзі до Верховного Суду України Буленіна Н.П., пославшись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, порушила питання про скасування оскаржуваної ухвали. На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права позивачка надала ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2010 р.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Повертаючи касаційну скаргу, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що належним доказом наявності інвалідності може бути лише довідка медико-соціальної експертної комісії (далі — МСЕК), а тому надана позивачкою копія посвідчення інваліда не підтверджує право останньої на звільнення від сплати судового збору.

Проте з таким висновком касаційного суду погодитися не можна з таких підстав.

За правилами ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет) від сплати державного мита звільняються інваліди І та ІІ груп.

Зазначений нормативно-правовий акт, як і Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15, не пов’язують підтвердження права на пільгу щодо сплати державного мита за абз. 5 п. 18 цієї ж статті Декрету з довідкою МСЕК щодо наявності інвалідності.

Відповідно до п. 32 постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83 «Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда» МСЕК видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід.

Таким чином, додавши до касаційної скарги копію посвідчення інваліда ІІ групи, виданого управлінням праці та соціального захисту населення Залізничного району м. Києва на підставі довідки МСЕК, Буленіна Н.П. підтвердила своє право на звільнення від сплати судового збору.

За таких обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2009 р. не ґрунтується на вимогах процесуального закону, є незаконною і підлягає скасуванню, а справа — направленню до цього суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Буленіної Н.П. задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2009 р. скасувати, справу направити до цього суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.