Кримінальна справа приватного обвинувачення щодо депутата місцевої ради, сільського, селищного, міського голови, який вчинив протиправні дії, не пов’язані з виконанням представницьких та владних функцій місцевого самоврядування, порушується в загальному порядку, передбаченому ст. 27 КПК України

Судова палата у кримінальних справах і Військова судова колегія Верховного Суду України розглянули на спільному засіданні за поданням п’яти суддів цього суду клопотання Є. та його захисника про перегляд судових рішень щодо засудженого у порядку виключного провадження.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області вироком від 7 березня 2007 р. засудив Є. за ч. 2 ст. 125 КК до двох років обмеження волі. На підставі ст. 75 цього Кодексу засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки і відповідно до ст. 76 того ж Кодексу покладено на нього обов’язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та періодично з’являтися в цей орган для реєстрації.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 22 травня 2007 р. зазначений вирок залишив без змін.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 20 вересня 2007 р. у задоволенні касаційних скарг засудженого Є. та його захисника відмовила.

Є. — селищного голову — визнано винним у тому, що 4 квітня 2005 р. він на ґрунті особистих неприязних стосунків умисно завдав К. декілька ударів руками по голові, в грудну клітку та один удар ногою по нозі потерпілого, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

У клопотаннях, поданих у порядку, передбаченому ст. 400⁹ КПК, засуджений Є. та його захисник просили скасувати постановлені у справі судові рішення та закрити її у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засудженого Є., потерпілого К. та його представника, які заперечували проти задоволення клопотань, заступника Генерального прокурора України, котрий вважав, що підстав для задоволення клопотань немає, судді Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.

У клопотаннях засуджений Є. та його захисник просили переглянути судові рішення у порядку виключного провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400⁴ КПК. Відповідно до цієї норми такими підставами є неправильне застосування кримінального закону або істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Інші підстави для перегляду судових рішень у зазначеному порядку, зокрема такі, як однобічність або неповнота судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи чинним кримінально-процесуальним законом не передбачені.

Проте наведені у клопотаннях твердження про неправильне застосування судом кримінального закону значною мірою ґрунтуються саме на доводах про однобічність і неповноту судового слідства, а також про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Доводи засудженого та його захисника про те, що під час порушення кримінальної справи та її судового розгляду були допущені такі істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судових рішень, не відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

У клопотаннях, зокрема, зазначається, що суд порушив кримінальну справу щодо Є. всупереч постанові помічника Бориспільського міжрайонного прокурора від 14 квітня 2005 р., якою було відмовлено в її порушенні.

Як убачається з матеріалів справи, помічник прокурора в ході перевірки матеріалів справи встановив, що конфлікт між Є. та К. виник на ґрунті особистих неприязних стосунків у неробочий час, тобто коли засуджений не виконував обов’язків селищного голови. Тому на підставі п. 2 ст. 6 КПК було відмовлено у порушенні кримінальної справи щодо Є. за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 365 КК.

Таким чином, помічник прокурора у своїй постанові дійшов висновку про відсутність у діях засудженого складу саме цього злочину, а не іншого. Висновків про невинуватість Є. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, у постанові немає.

Питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК вирішується у порядку та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 27, 98 та 251 КПК. Зокрема, цими статтями передбачено, що дізнання і досудове слідство в зазначених справах не провадяться, скарга потерпілого з проханням порушити кримінальну справу подається безпосередньо до суду, рішення про порушення такої кримінальної справи за наявності до того підстав приймає суддя.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 КПК справа про злочин, передбачений ст. 125 КК, якщо вона має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий не може самостійно захистити свої законні інтереси, може порушити прокурор. Проте визнати, що така справа має особливе громадське значення вправі лише прокурор. У цій справі прокурор такого значення їй не надав. Із огляду на це суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області, одержавши скаргу потерпілого, мав діяти згідно з приписами ч. 3 ст. 98 та ст. 251 КПК, що він і зробив, порушивши постановою від 24 січня 2007 р. кримінальну справу щодо Є. за ч. 2 ст. 125 КК.

Посилання у клопотаннях на те, що кримінальну справу щодо Є. як селищного голови вправі був порушити лише Генеральний прокурор України, його заступник, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя, є безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону від 11 липня 2002 р. № 93-ІV «Про статус депутатів місцевих рад» (у редакції від 4 квітня 2006 р.) з огляду на положення ч. 5 ст. 12 Закону від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» кримінальну справу щодо селищного голови може порушити Генеральний прокурор України, його заступник, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень.

Проте визначений у цих нормативних актах особливий порядок порушення кримінальної справи щодо депутата місцевої ради, сільського, селищного, міського голови має цільове призначення — забезпечення безперешкодного та ефективного виконання відповідною особою представницьких та владних функцій місцевого самоврядування, він є однією із основних гарантій виконання ними посадових обов’язків. Отже, цей порядок поширюється виключно на справи публічного обвинувачення.

Водночас вказаний порядок не може поширюватися на випадки, коли питання про притягнення до кримінальної відповідальності депутата місцевої ради, сільського, селищного, міського голови у вчиненні злочину приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) порушує не держава, а потерпілий від відповідного злочину. У ч. 3 ст. 98 КПК встановлено, що, крім винятків, передбачених ч. 3 ст. 27 цього Кодексу, лише суддя має повноваження порушували кримінальну справу про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 того ж Кодексу.

Таким чином, суддя, порушивши кримінальну справу щодо Є., діяв у межах повноважень, наданих йому законом.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 400⁴ та 400¹⁰ КПК, Верховний Суд України клопотання засудженого Є. та його захисника залишив без задоволення.