Положення частини 4 статті 12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не поширюються на випадки застосування до боржника санкцій, не пов’язаних з невиконанням чи неналежним виконанням грошового або податкового зобов’язання

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Центральної міжрайонної ДПІ у м. Миколаєві на постанову Вищого господарського суду України від 12 січня 2005 р. у справі за позовом ВАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва про визнання недійсним податкового повідомлення–рішення,

У лютому 2004 р. ВАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” (далі – Товариство) звернулося в господарський суд Миколаївської області з позовом до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва (далі – Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення–рішення від 17 лютого 2004 р. № 0000332303/0, яким визначено суму санкцій 6 897 грн. 50 коп. на підставі підпункту “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181–111, пункту 1 статті 17 Закону “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та статті 8 Закону “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.
Позов ґрунтувався на положеннях частини 12 статті 3 Закону “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, абзацу третього преамбули та статті 19 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р. № 2181–111 (далі – Закон № 2181–111), частини 4 статті 12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Інспекція відзив на позов не надала.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20 квітня 2004 р. позов задоволено. Суд зазначив, що ухвалами господарського суду Миколаївської області від 22 квітня 2002 р. та від 26 квітня 2002 р. порушено справу № 4/110 про банкрутство Товариства, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Виходячи з цих обставин, суд вмотивував рішення тим, що:
– згідно з преамбулою Закону № 2181–111 цей Закон не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;
– згідно з частиною 4 статті 12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 червня 2004 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що закони, на підставі яких застосовані штрафні санкції згідно з оспорюваним податковим повідомленням–рішенням, не регулюють відносини у сфері оподаткування, а тому ці штрафні санкції помилково визначені як податкове зобов’язання.
Постановою Вищого господарського суду України від 12 січня 2005 р. № 6/77 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
17 березня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Центральної міжрайонної ДПІ у м. Миколаєві порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2005 р. № 6/77. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді–доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Предметом спору у даній справі є законність податкового повідомлення–рішення від 17 лютого 2004 р. № 0000332303/0 щодо визначення, як податкового зобов’язання, санкцій в сумі 6 897 грн. 50 коп. на підставі підпункту “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181–111, пункту 1 статті 17 Закону “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та статті 8 Закону “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.
Задовольняючи позов про визнання вказаного податкового повідомлення–рішення недійсним, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив, зокрема, з того, що стосовно Товариства порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а згідно з частиною 4 статті 12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Проте суди помилково застосували до правовідносин сторін відповідні положення зазначеного Закону.
У розумінні Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” грошове зобов’язання – це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно–правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абзац сьомий статті 1).
У визначенні Закону “Про систему оподаткування” податком і збором (обов’язковим платежем) є обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (частина 1 статті 2). Види податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються в Україні, та їх перелік встановлено статтями 13, 14 цього Закону.
Закон “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, Закон “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” визначає порядок патентування торговельної діяльності, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, тобто ці Закони не регулюють відносини у сфері оподаткування.
Відтак, суми санкцій, застосованих Інспекцією на підставі зазначених Законів, не пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням Товариством грошового або податкового зобов’язання, а тому суди безпідставно поширили на ці санкції положення частини 4 статті 12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” контроль за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України; за рішеннями вказаних органів застосовуються встановлені статтею 17 цього Закону фінансові санкції. У Законі “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” аналогічно визначено повноваження органів державної податкової служби щодо контролю за дотриманням вимог цього Закону. Зазначеними Законами конкретизовано сферу державного контролю, у якій органи державної податкової служби реалізують передбачене пунктом 7 частини 1 статті 11 Закону “Про державну податку службу в Україні” (у редакції Закону № 2181–111) право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом.
Суд апеляційної інстанції, постанова якого залишена без змін Вищим господарським судом України, правильно зазначив, що санкції, застосовані на підставі Закону “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та Закону “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, Інспекція не вправі була визначати як податкове зобов’язання. Проте ця обставина не давала підстав для визнання оспорюваного податкового повідомлення–рішення повністю недійсним, оскільки судами не з’ясовано, чи мали місце порушення з боку Товариства, за які цими Законами передбачено застосування відповідних санкцій.
Неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, та допущені судами помилки у застосуванні норм матеріального права є підставою для скасування ухвалених ними судових рішень і передачі справи на новий розгляд. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111¹⁷ – 111²¹ ГПК, Верховного Суду України

Касаційну скаргу Центральної міжрайонної ДПІ у м. Миколаєві задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 12 січня 2005 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 червня 2004 р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 20 квітня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.