Якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», дія якого не поширюється на митні органи

21 січня 2011 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом акціонерного товариства закритого типу «Торговий дом Астрон» (далі — АТЗТ) до Східної митниці Державної митної служби України (далі — Митниця) про визнання недійсними податкових повідомлень, встановив:

У липні 2008 р. АТЗТ звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень Митниці від 3 липня 2008 р. № 17 та № 18, якими йому визначено 721 тис. 464 грн 54 коп. податкового зобов’язання зі сплати мита та 144 тис. 292 грн 94 коп. — податку на додану вартість.

На обґрунтування позову АТЗТ зазначило зокрема, що: за змістом підпункту «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону від 21 грудня 2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181-III) митні органи не наділені правом проводити камеральні перевірки; митне оформлення імпортованих автомобілів за кодом Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі — УКТЗЕД) 8704 10 11 90 (ставка мита 1 %) воно здійснювало за посередництвом митного брокера, тобто відповідно до ст. 179 МК заповнені вантажно-митні декларації перевірені та підтверджені Митницею; висновок відповідача про те, що імпортований позивачем товар повинен класифікуватися за кодом УКТЗЕД 8704 23 91 00, ґрунтується на роз’ясненні Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи Державної митної служби України від 6 лютого 2008 р., яке не поширюється на відносини щодо митного оформлення товару у 2007 р.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 1 вересня 2008 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 р., позов задовольнив.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення прийняті законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин.

Вищий адміністративний суд України постановою від 7 жовтня 2010 р. ці судові рішення скасував, у задоволенні позову відмовив.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд послався на те, що ними винесені незаконні та необґрунтовані рішення, постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У заяві про перегляд судових рішень Верхов­ним Судом України з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, АТЗТ просило скасувати постанову касаційного суду та направити справу на новий розгляд до цього суду.

На обґрунтування зазначеного заявник додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 вересня та 17 листопада 2009 р., 1 червня 2010 р., в яких, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статті 86, 313 МК та підпункт «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

У п. 35 ст. 1 МК визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України — дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, пов’язаних відповідно до п. 19 цієї статті зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

За змістом п. 10.3 ст. 10 Закону від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Відповідно до підпункту 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов’язання та має право на оскарження цієї суми в порядку, встановленому цим Законом.

За змістом ст. 313 МК класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД, є виключною компетенцією митних органів.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III, дія якого не поширюється на митні органи.

Отже, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми матеріального права.

З урахуванням наведеного постанова касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241—244 КАС, Верхов­ний Суд України постановив:

Заяву АТЗТ задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2010 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення із незначними редакційними правками.