Норми Особливої частини КК України мають базуватися на нормах Загальної частини цього Кодексу. Про це законодавець спеціально зазначив у ст. 65 КК України, якою встановлено загальні засади призначення покарання. Згідно з ч. 1 цієї статті суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і, враховуючи ступінь його тяжкості, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
З огляду на ці положення закону суд при призначенні покарання повинен враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК України, а й ті норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов’язані з призначенням покарання, здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри, в тому числі й тих положень, що передбачені ч. 2 ст. 59 КК України.
На підставі ч. 2 ст. 59 КК України, в якій передбачено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, це додаткове покарання за некорисливий злочин не застосовується навіть тоді, коли санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України воно передбачене як обов’язкове

Харківський районний суд Харківської області вироком від 7 квітня 2009 р. засудив К.: за ч. 1 ст. 309 КК — на один рік позбавлення волі; за ч. 2 ст. 309 КК — на три роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів йому призначено п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

К. засуджено за вчинення таких злочинів.

29 грудня 2007 р. приблизно о 7 год. він, перебуваючи за місцем свого проживання, незаконно виготовив особливо небезпечну психотропну речовину, що містила псевдоефедрин та метамфетамін (первитин). Частину цієї речовини К. використав для особистого вживання, а решту (вагою в перерахунку на суху речовину 0,2205 г) незаконно зберігав для особистого вживання без мети збуту до її вилучення працівниками міліції о 9 год. того ж дня під час огляду його помешкання.

4 січня 2008 р. К., перебуваючи за місцем свого проживання, повторно незаконно виготовив і зберігав для особистого вживання без мети збуту особливо небезпечну психотропну речовину, що містила псевдоефедрин та метамфетамін (первитин). Того ж дня К. був затриманий працівниками міліції, які під час його особистого огляду вилучили у нього зазначену психотропну речовину вагою в перерахунку на суху речовину 0,2412 г.

19 червня 2008 р., перебуваючи за місцем свого проживання, К. незаконно виготовив і зберігав особливо небезпечну психотропну речовину — кустарно виготовлений препарат із псевдоефедрину, що містив метамфетамін (первитин). Того ж дня приблизно о 16 год. 15 хв. шляхом безкоштовного пригощання він незаконно збув Н. частину речовини (вагою в перерахунку на суху речовину 0,0041 г), а частину цього препарату (вагою в перерахунку на суху речовину 0,0016 г) приблизно о 16 год. 30 хв. у такий самий спосіб незаконно збув З. Залишок особливо небезпечної психотропної речовини (вагою в перерахунку на суху речовину 0,2258 г) К. незаконно зберігав за місцем свого проживання для особистого вживання до його вилучення працівниками міліції о 18 год. 10 хв. того ж дня під час огляду його помешкання.

Апеляційний суд Харківської області ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 8 жовтня 2009 р. вирок щодо К. залишив без зміни.

Верховний Суд України ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах від 23 грудня 2010 р. касаційне подання прокурора, в якому порушувалося питання про виключення із судових рішень на підставі ч. 2 ст. 59 КК вказівки про призначення К. додаткового покарання у виді конфіскації майна, залишив без задоволення, а судові рішення щодо нього — без зміни.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах від 22 лютого 2011 р. кримінальну справу щодо К. допустив до провадження Верховного Суду України за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд винесеної в цій справі ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2010 р.

У заяві заступника Генерального прокурора України зазначалося, що К. додаткове покарання у виді конфіскації майна призначено всупереч вимогам ч. 2 ст. 59 КК, оскільки злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК, він вчинив не з корисливих мотивів. У заяві також вказано, що підставою для перегляду ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2010 р. щодо К. є неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 59 КК, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення щодо подібних суспільно небезпечних діянь.

На обґрунтування заяви надано копію ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 жовтня 2008 р. щодо М., засудженого вироком Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2006 р. за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 317 КК, якою суд касаційної інстанції на підставі ч. 2 ст. 59 КК виключив вказівку про призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації майна, оскільки злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК, він вчинив не з корисливих мотивів.

Заступник Генерального прокурора України у своїй заяві наполягав на тому, що встановлення конфіскації майна як обов’язкового додаткового покарання в санкції ч. 2 ст. 307 КК «має характер колізії з положеннями ч. 2 ст. 59 КК. Пріоритет у такій колізії завжди повинно мати положення, передбачене Загальною частиною КК, оскільки це положення загального характеру і воно вирішує ситуацію з колізійним правовим змістом на користь особи». Він порушив питання про скасування ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2010 р. щодо К. і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, заступника Генерального прокурора України, який підтримав доводи заяви про перегляд винесеної в справі щодо К. ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2010 р., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у заяві, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню.

У статтях 51 і 52 КК встановлено, що одним із додаткових покарань, яке може бути застосовано до осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, є конфіскація майна.

Відповідно до ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини й може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Користю (корисливими спонуканнями, корисливим мотивом) у чинному законодавстві про кримінальну відповідальність розуміється бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди.

У ч. 2 ст. 307 КК, за якою засуджено М. і К., встановлено кримінальну відповідальність за кваліфіковані види незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також за незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, тобто за злочинні дії, які можуть вчинятися як із корисливих, так і з інших мотивів. Однак санкцією ч. 2 ст. 307 КК передбачено обов’язкове застосування до винної особи конфіскації майна.

Як установили суди, і М., і К. вчинили збут психотропних речовин не з корисливих, а з інших мотивів — безкоштовно пригостили ними своїх знайомих.

Касаційний суд при розгляді справи щодо М. дійшов висновку, що до цього засудженого конфіскацію майна було застосовано всупереч вимогам норми Загальної частини КК, а саме — ч. 2 ст. 59 КК, яка повинна мати пріоритет у застосуванні.

Щодо К. касаційний суд прийняв протилежне рішення — суд визнав, що конфіскацію майна до цього засудженого застосовано правильно, оскільки це додаткове покарання «передбачене спеціальним законом як обов’язкове».

Таким чином, суд касаційної інстанції в різних справах неоднаково застосував кримінальний закон, у результаті чого було ухвалено різні за змістом судові рішення щодо подібних суспільно небезпечних діянь. Це сталося внаслідок неоднакового розуміння колегіями суддів питання щодо співвідношення норм Загальної та Особливої частин КК, а саме ч. 2 ст. 59 і ч. 2 ст. 307 КК.

Верховний Суд України, виходячи із зазначеного, вважає, що касаційний суд правильно вирішив справу щодо М.

Норми Особливої частини КК мають базуватися на нормах Загальної частини КК. Це спеціально зазначив законодавець у ст. 65 КК, в якій установлено загальні засади призначення покарання. Згідно з ч. 1 цієї статті суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і, враховуючи ступінь його тяжкості, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

З огляду на ці положення, суд при призначенні покарання має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й ті норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов’язані з призначенням покарання, здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри, в тому числі й тих положень, що передбачені ч. 2 ст. 59 КК.

Це положення п. 2 ч. 1 ст. 65 КК касаційний суд при розгляді справи щодо К. не врахував, унаслідок чого ухвалив помилкове рішення, визнавши, що додаткове покарання у виді конфіскації майна до засудженого застосовано правильно. У зв’язку з цим ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2010 р. щодо К. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 400¹² КПК належить скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Новий касаційний розгляд справи належить здійснити у повній відповідності з чинним законодавством.

На підставі викладеного, керуючись статтями 400²⁰, 400²¹, 400²² КПК, Верховний Суд України постановив: заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити, ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2010 р. у кримінальній справі щодо К. скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, лише тільки на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 400¹² КПК.

ДОВІДКА:

Судова палата Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою колегії суддів від 21 червня 2011 р. касаційне подання прокурора задовольнила.

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 7 квітня 2009 р. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 8 жовтня 2009 р. щодо К. змінено.

Виключено на підставі ч. 2 ст. 59 КК призначення К. за ч. 2 ст. 307 КК та за сукупністю злочинів додаткового покарання у виді конфіскації майна.