Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення в адміністративних справах (особливості розгляду справ окремих категорій) Спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження правових актів індивідуальної дії 2009 Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 27 січня 2009 р.<br><i>Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що застосування штрафних санкцій, установлених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за порушення строків сплати сум податкового боргу, розстрочених відповідно до статті 18 зазначеного Закону, останнім не передбачено. Проте у зв’язку з порушенням судами частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що потягло за собою неправильне вирішення справи, ухвалені в ній судові рішення скасовано з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.</i>

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що застосування штрафних санкцій, установлених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за порушення строків сплати сум податкового боргу, розстрочених відповідно до статті 18 зазначеного Закону, останнім не передбачено.

Проте у зв’язку з порушенням судами частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що потягло за собою неправильне вирішення справи, ухвалені в ній судові рішення скасовано з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


27 січня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (далі – ДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Галичина-Регіон” (далі – ТОВ “Галичина-Регіон”) до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень,


встановила:

У грудні 2005 р. ТОВ “Галичина-Регіон” звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 лютого 2005 року № 0000982312/0 і № 0000992312/0. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що статтею 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі – Закон № 2181-ІІІ) не передбачено застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату реструктуризованих сум податків.

Господарський суд Івано-Франківської області постановою від 21 лютого 2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2008 р., позов задовольнив.

У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на порушення норм матеріального права, неоднакове застосування цим судом підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ та на статтю 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), просить Верховний Суд України скасувати всі судові рішення у справі й ухвалити нове – про відмову в позові.

На обґрунтування скарги зроблено посилання на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2006 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-австрійсько-німецьке підприємство “Укрінтерцукор” до Державної податкової адміністрації України, третя особа – Державна податкова інспекція у Солом’янському районі м. Києва, про визнання недійсним рішення.

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку про необхідність частково задовольнити скаргу.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 14 квітня 2001 р. між сторонами справи було укладено договір, відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого ДПІ розстрочила сплату податкового боргу.

На підставі акта перевірки від 24 лютого 2005 р. № 167/23-6/31262254 відповідач прийняв оспорювані податкові повідомлення-рішення, якими до позивача було застосовано штрафні санкції в розмірі 3 071 грн 81 коп. і 28 024 грн 65 коп. за недодержання граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з податку на додану вартість – 30 718 грн 10 коп. та 140 123 грн 25 коп. відповідно.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що застосування штрафних санкцій, установлених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ, за порушення строків сплати сум податкового боргу, розстрочених відповідно до статті 18 зазначеного Закону, останнім не передбачено.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки він ґрунтується на вимогах чинного законодавства України. Аналогічна позиція викладена Вищим адміністративним судом України й у згаданій вище ухвалі від 1 листопада 2006 р.

Проте у зв’язку з порушенням судами норм процесуального права, що потягло неправильне вирішення справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Так, відповідно до статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2), обґрунтованим – рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина 3).

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін апеляційним та касаційним судами, виходив з того, що ДПІ нарахувала позивачу штрафи у зв’язку з несвоєчасним погашенням сум податкового боргу, розстрочених відповідно до договору.

Проте з акта перевірки від 24 лютого 2005 р., на підставі якого були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, видно, що ДПІ застосувала до ТОВ “Галичина-Регіон” штрафні санкції за недодержання строків виконання не того договору, який досліджувався судом, а іншого і крім того – за несплату платежів, самостійно узгоджених платником податку шляхом подання податкових декларацій.

За таких обставин суд мав перевірити, із чого складаються суми податкових зобов’язань і штрафів, указані в оспорюваних повідомленнях-рішеннях; з’ясувати та зазначити у своєму рішенні, на підставі яких документів позивач повинен був сплачувати кожну із цих сум; витребувати і дослідити зазначені документи, навівши в рішенні суму кожного платежу, граничний строк його сплати і суму штрафу за порушення цього строку.

Як передбачено частиною 1 статті 220 КАС, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі. Отже, вимоги цієї норми включають у себе й обов’язок касаційного суду перевіряти повноту встановлення фактичних обставин судами попередніх інстанцій.

Проте Вищий адміністративний суд України на порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій і зазначені ДПІ в касаційній скарзі, уваги не звернув, рішення цих судів залишив без змін.

Згідно з частиною 2 статті 227 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

З урахуванням викладеного скарга ДПІ підлягає задоволенню, а постановлені у справі судові рішення – скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України


постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2008 р., ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 р., постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2006 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до Івано-Франківського адміністративного окружного суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.