У господарській операції на стороні продавця від імені юридичної особи діяла особа, яка не мала законних повноважень на здійснення такої операції та підписання документів податкової звітності. За таких обставин суди помилково дійшли висновку про те, що виписані цією особою податкові накладні відповідають вимогам закону та можуть слугувати підтвердженням права платника податку на податковий кредит.

21 червня 2005 р.

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого	Барбари В.П.,
Суддів:	Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,

за участю представників товариства з обмеженою відповідальністю “Спектр Плюс” – Г., державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва – К., У.,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі – Інспекція) на постанову Вищого господарського суду України від 13.04.2005 р. № 33/197,

У березні 2004 р. товариство з обмеженою відповідальністю “Спектр Плюс” (далі – Товариство) звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до Інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.10.2003 р. № 347/26-062/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 29 917 грн., у тому числі основний платіж – 19 945 грн., штрафні санкції – 9 972 грн.

Позивач зазначав, що у 2001-2002 роках ним отримано товар від приватного підприємства “Форте” (далі – ПП “Форте”) згідно видаткових накладних на суму 119 668 грн. 74 коп., у тому числі податок на додану вартість 19 944 грн. 79 коп. На підставі виданих ПП “Форте” податкових накладних Товариство сформувало податковий кредит відповідно до положень підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Товариство вказувало, що підставою для висновку Інспекції щодо неправомірності включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість зі вказаних операцій поставки товарів є рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11.07.2003 р., яким визнано недійсними статут ПП “Форте” та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Проте Товариство вважало цей висновок Інспекції помилковим, оскільки на момент видачі податкових накладних ПП “Форте” було зареєстровано як платник податку на додану вартість; податкові накладні не визнані недійсними в установленому порядку.

Інспекція позов не визнавала та обґрунтовувала правомірність нарахування податкового зобов’язання положеннями підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пункту 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.06.2004 р. позов задоволено. Вмотивувавши рішення посиланням на підпункти 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, пункт 7.5 статті 7, пункт 9.6 статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість”, статті 1, 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підпункт 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, суд зазначив, що норми цих законів не порушено, а висновок Інспекції щодо заниження Товариством податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 19 944 грн. 79 коп. є помилковим. При цьому суд виходив з того, що фактичне здійснення господарських операцій між Товариством і ПП “Форте” та розрахунків за поставлені товари відповідачем не оспорюється.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2004 р. та постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2005 р. № 33/197 зазначене рішення залишено без змін.

2 червня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Інспекції порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 13.04.2005 р. № 33/197. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та прийняття нового рішення про відмову в позові з мотивів порушення положень статті 124 Конституції України, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального права. На обґрунтування цих мотивів зроблено посилання на постанову Вищого господарського суду України від 24.03.2005 р. № 28/196.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-1V) податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1). Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку з операцій поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, не підтверджених податковими накладними (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Вимоги до змісту податкової накладної, що надається покупцю платником податку-продавцем, визначено підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165, яким передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця (пункт 6); усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця (пункт 18).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що податок на додану вартість у сумі 19 944 грн.79 коп. включено Товариством до податкового кредиту з дотриманням вимог Закону України “Про податок на додану вартість”. Цей висновок обґрунтовувався, зокрема, тим, що право Товариства на податковий кредит підтверджено виписаними ПП “Форте” податковими накладними, які відповідають встановленим вимогам.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11.07.2003 р. у справі № 2-1337/2003р. визнані недійсними статут ПП “Форте” з моменту реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту внесення цього підприємства в Реєстр платників податку на додану вартість. Як установлено цим судом, ПП “Форте” зареєстровано за паспортними даними Ф., який не вносив до статутного фонду підприємства майна чи коштів, не мав наміру та не здійснював вказану в статуті діяльність, не підписував первинні документи, а також нікого не уповноважував вести від його імені будь-яку фінансово-господарську діяльність, складати та підписувати первинні документи. За висновком Ірпінського міського суду Київської області, що міститься у мотивувальній частині зазначеного рішення, паспортні дані та прізвище Ф., як директора ПП “Форте”, використовували невстановлені особи без його волевиявлення та всупереч його волі.

Відповідно до положень частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Установлені рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11.07.2003 р. у справі № 2-1337/2003р. факти свідчать, що у господарських операціях з Товариством на стороні продавця від імені ПП “Форте” діяла особа, яка не мала законних повноважень на здійснення таких операцій та підписання документів податкової звітності. Не давши юридичної оцінки цим фактам, господарські суди дійшли помилкового висновку про те, що надані позивачем на обґрунтування позовних вимог податкові накладні відповідають встановленим законом вимогам та можуть слугувати підтвердженням права на податковий кредит.

За таких обставин судові рішення у справі не можна визнати законними й обґрунтованими, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 111¹³, 111¹⁷ – 111²¹ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 13.04.2005 р. № 33/197, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2004 р. та рішення господарського суду м. Києва від 14.06.2004 р. скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.