Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що в договорі встановлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України. Тому в такому разі підлягають застосуванню положення норми ч. 4 ст. 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Оскільки банк відповідно до умов кредитного договору змінив строк виконання основного зобов’язання, то згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України вимоги до поручителів могли бути заявлені у межах шести місяців від дня настання цього строку

У грудні 2009 р. акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі — АКІБ «Укр­Сиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі — ПАТ «УкрСиббанк»), звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «TWM» (далі — ТОВ «TWM»), Е., П. про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначив, що 24 жовтня 2007 р. між ним і ТОВ «TWM» було укладено кредитний договір. Відповідно до умов договору банк надав цьому товариству кредит у розмірі 114 тис. доларів США, а ТОВ «TWM» зобов’язалося у строк та на умовах, визначених у кредитному договорі, повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно з п. 1.2.2 кредитного договору позичальник у будь-якому випадку зобов’язаний повернути банку кредит у повному обсязі в термін не пізніше 24 жовтня 2018 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, установлений на підставі додаткової угоди між сторонами або до визначеного банком терміну (достроково) відповідно до умов розд. 12 договору на підставі будь-якого з цих пунктів договору: 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 8.4.

З метою забезпечення виконання ТОВ «TWM» своїх зобов’язань за зазначеним кредитним договором 24 жовтня 2007 р. банк уклав договори поруки з Е. та П., за якими поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язання боржником до повного припинення всіх зобов’язань ТОВ «TWM» за основним договором.

Позивач, пославшись на невиконання ТОВ «TWM» своїх зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку із чим 12 грудня 2008 р. пред’явив вимогу до позичальника та поручителів про дострокове повернення кредиту й процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів від дати отримання цієї вимоги, просив стягнути солідарно з ТОВ «TWM», Е. та П. 120 тис. 72 долари 26 центів США заборгованості за кредитним договором.

Дніпровський районний суд м. Херсона рішенням від 22 листопада 2010 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2011 р. та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціа­лізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2011 р., позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задовольнив частково: стягнув із ТОВ «TWM» на користь ПАТ «УкрСиббанк» 120 тис. 72 долари 26 центів США заборгованості за кредитним договором та 1 тис. 820 грн судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Укр­Сиббанк» просило скасувати зазначене рішення Дніпровського районного суду м. Херсона, ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2011 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2011 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог до поручителів Е. і П. та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині, пославшись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ПАТ «УкрСиббанк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2011 р. й від 22 червня 2011 р. та постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2011 р. й від 26 жовтня 2011 р., в яких, на думку ПАТ «УкрСиббанк», по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2012 р. цивільну справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «TWM», Е. та П. про стягнення заборгованості за кредитним договором допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «УкрСиббанк» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Суди встановили, що 24 жовтня 2007 р. між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «TWM» було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав ТОВ «TWM» кредит у розмірі 114 тис. доларів США, а товариство зобов’язалося у строк та на умовах, визначених у цьому кредитному договорі, повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно з п. 1.2.2 кредитного договору позичальник у будь-якому випадку зобов’язаний повернути банку кредит у повному обсязі в термін не пізніше 24 жовтня 2018 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, установлений на підставі додаткової угоди сторін або до зазначеного банком терміну (достроково) відповідно до умов розд. 12 договору на підставі будь-якого з пунктів договору: 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 8.4.

За змістом ч. 1 ст. 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 12.1 кредитного договору передбачено, що відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема статей 525, 611 ЦК, сторони погодилися, що в разі застосування будь-якого з пунктів 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 8.4 цього договору та (або) настання обставин, що передбачені цими пунктами, банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно з п. 1.2.2 договору. При цьому термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит — обов’язковим до повернення з дати отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. У такому випадку позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений банком термін у повному обсязі. У будь-якому випадку новий строк повернення кредиту та плати за кредит згідно з вимогою банку не може перевищувати 14 календарних днів з дати відправлення банком зазначеної вимоги позичальнику.

З метою забезпечення виконання ТОВ «TWM» своїх зобов’язань за кредитним договором 24 жовтня 2007 р. банк уклав договори поруки з Е. та П., за якими поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язання боржником до повного припинення всіх зобов’язань ТОВ «TWM» за основним договором.

12 грудня 2008 р. у зв’язку з невиконанням ТОВ «TWM» своїх зобов’язань за кредитним договором перед ПАТ «УкрСиббанк» банком була пред’явлена письмова вимога до позичальника про дострокове повернення кредиту та процентів протягом 30 календарних днів від дати отримання цієї вимоги. Зазначену вимогу ТОВ «TWM» отримало 15 грудня 2008 р. Граничним строком виконання основ­ного зобов’язання позичальника перед кредитором, встановленим банком відповідно до п. 12.1 кредитного договору, є 15 січня 2009 р.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ТОВ «TWM» і відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителів Е. і П., суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що в договорах поруки не встановлено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умови цих договорів про дію поруки до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором не є встановленням такого строку, та враховуючи, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основ­ного зобов’язання, який був установлений кредитором відповідно до п. 1.2.2 кредитного договору, не пред’явив вимоги до поручителів, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим у судових рішеннях, доданих до заяви ПАТ «УкрСиббанк» як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок про те, що умова договору поруки про його дію до повного виконання зобов’язань боржником за кредитним договором є встановленням строку припинення поруки, який пов’язаний із настанням певної події, а саме виконанням зобов’язань боржником за кредитним договором.

Отже, виявлено неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права — ч. 4 ст. 559 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжно­стей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходили з такого.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК).

Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, що визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що в договорі встановлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК. Тому в такому разі підлягає застосуванню норма ч. 4 ст. 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, установивши, що договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктами 3.1 цих договорів установлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений ним відповідно до п. 1.2.2 кредитного договору, не пред’явив вимоги до поручителів, суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний та касаційний суди, дійшов обґрунтованого висновку про те, що поруку припинено на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи заяви ПАТ «УкрСиббанк» цих висновків не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2011 р. немає.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁵ ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у задоволенні заяви ПАТ «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2011 р. відмовили.