Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності 9 січня 2009 р., не скасовує і не пом’якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі

У грудні 2008 р. А. звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (згодом —публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк»; далі — Банк) про визнання недійсними договорів: кредитного — частково, а додаткового до нього — повністю.

Позивачка зазначила, що 19 жовтня 2007 р. уклала з відповідачем кредитний договір, за яким одержала кредит на суму 50 тис. 803 долари США під 13 % річних на строк до 18 жовтня 2032 р. У цьому договорі, зокрема, було передбачено можливість зміни з ініціативи Банку розміру процентів за користування кредитом і встановлено порядок такої зміни. 18 листопада 2008 р. А. отримала з Банку листа з пропозицією змінити розмір процентів за користування кредитом з 13 до 16,5 % з 20 листопада 2008 р. шляхом укладення додаткового договору. Вважаючи таку пропозицію для себе неприйнятною, вона відмовилася від укладення додаткового договору на запропонованих Банком умовах. Однак Банк в односторонньому порядку змінив розмір процентів за користування кредитом. У зв’язку з цим позивачка просила визнати п. 5.1.3 кредитного договору, в якому встановлено порядок зміни розміру процентів за користування кредитом, недійсним через те, що він є дискримінаційним щодо неї як споживача фінансової послуги і суперечить ст. 18 Закону від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі — Закон № 1023-XII), а також визнати недійсним додатковий договір від 20 листопада 2008 р. з підстав його невідповідності ст. 11 цього Закону та змісту основного договору.

Суворовський районний суд м. Херсона рішенням від 13 жовтня 2009 р. в позові відмовив.

Апеляційний суд Херсонської області рішенням від 23 грудня 2009 р. рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив: п. 5.1.3 укладеного між А. та Банком 19 жовтня 2007 р. кредитного договору і додатковий до нього договір від 20 листопада 2008 р. визнав недійсними.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як суду касаційної інстанції ухвалою від 11 червня 2010 р. касаційну скаргу Банку відхилила, рішення апеляційного суду залишила без змін.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Банк, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просив скасувати зазначену ухвалу касаційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені в заяві доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що передбачена в п. 5.1.3 укладеного між сторонами кредитного договору можливість зміни з ініціативи Банку розміру процентів за користування кредитом є несправедливою щодо позичальника як споживача фінансової послуги і суперечить статтям 11 та 18 Закону № 1023-XII. Крім того, у ст. 1056¹ ЦК, яка, на думку апеляційного суду, має зворотну дію в часі, зазначено, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Однак із висновком суду про зворотну дію в часі ст. 1056¹ ЦК погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції та ст. 5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Згідно із Законом від 12 грудня 2008 р. № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» (далі — Закон № 661-VI), що набрав чинності 9 січня 2009 р., ЦК доповнено ст. 1056¹, у якій встановлено заборону банку змінювати розмір процентів за користування кредитом в односторонньому порядку. Цей Закон не скасовує і не пом’якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.

Саме такого висновку дійшов суд касаційної інстанції у справі № 6-36681св10, на рішення в якій як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права послався в заяві Банк.

Суд установив, що договір, у якому, зокрема, передбачено можливість зміни з ініціативи Банку розміру процентів за користування кредитом та встановлено порядок такої зміни, сторони уклали в жовтні 2007 р., тобто до набрання чинності ст. 1056¹ ЦК. Змінився розмір процентів за користування кредитом з ініціативи Банку в листопаді 2008 р. — також до набрання чинності цим Законом.

Апеляційний суд на це уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про зворотну дію у часі Закону № 661-VI. Безпідставно погодився з таким висновком і суд касаційної інстанції.

Таким чином, у цій частині суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну й ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК є підставою для скасування постановленої ним ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Щодо посилання заявника на неоднакове застосування касаційним судом Закону № 1023-XII, то як на приклади такого застосування він послався на рішення суду касаційної інстанції, у яких зазначено, що цей Закон застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою для позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов’язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону № 1023-XII не застосовуються.

Однак у справі, яка розглядається, йдеться про застосування ст. 18 зазначеного Закону при укладенні кредитного договору, а не при його виконанні.

Таким чином, у цій частині посилання заявника не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

Що стосується посилання заявника на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 651 ЦК, то згідно з рішенням апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, цієї статті зазначеного Кодексу суд при вирішенні спору не застосував.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360^.3 та ч. 1 ст. 360⁴ ЦПК, Верховний Суд України заяву Банку задовольнив: ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 червня 2010 р. скасував і направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.