За змістом п. 2 ст. 40 КЗпП України підставою для розірвання трудового договору є виявлена невідповідність працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Тобто неякісне виконання роботи, неналежне виконання функціональних обов’язків можуть вважатися виявленою невідповідністю займаній посаді тільки у разі, якщо вони викликані недостатньою кваліфікацією та за відсутності вини працівника в неналежному виконанні посадових обов’язків.
Разом з тим, якщо працівник був прийнятий на роботу без наявності документа про освіту, передбаченого кваліфікаційними вимогами, він не може бути звільнений з роботи через відсутність такого документа за зазначеною статтею, тому що роботодавцю про таку невідповідність було відомо й раніше — при прийнятті працівника на роботу
У серпні 2008 р. Ч. звернувся до суду із позовом до Головного державного управління охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів і регулювання рибальства в Полтавській області (далі — ГУ «Полтавадержрибоохорона») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за завдану моральну шкоду.
Позивач посилався на те, що 18 травня 2007 р. наказом № 10-к він був прийнятий на роботу дільничним державним інспектором ГУ «Полтавадержрибоохорона». Наказом від 18 липня 2008 р. № 87-к його звільнено із займаної посади з 24 липня 2008 р. за п. 2 ст. 40 КЗпП. Вважаючи, що правові підстави для звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП були відсутні, звільнення проведено без згоди профспілкової організації, просив поновити на роботі, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 10 тис. грн.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 23 жовтня 2008 р. позов задоволено частково: Ч. поновлено на роботі на посаді дільничного державного інспектора, стягнуто з ГУ «Полтавадержрибоохорона» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6 тис. 26 грн та компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 1 тис. грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено також питання про судові витрати.
Апеляційний суд Полтавської області рішенням від 22 грудня 2008 р. рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Ч. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2008 р., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи, наведені у скарзі, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову про поновлення на роботі, апеляційний суд виходив із того, що звільнення Ч. з підстав недостатньої кваліфікації є законним, оскільки відповідно до вимог посадової інструкції обов’язковою умовою для прийняття на роботу дільничного державного інспектора є кваліфікаційна вимога про наявність освіти відповідного до роботи напряму та підготовки.
З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Згідно з положеннями п. 2 ст. 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Судом установлено, що 18 травня 2007 р. Ч. був прийнятий на роботу дільничного державного інспектора ГУ «Полтавадержрибоохорона».
Згідно із п. 4 посадової інструкції державний дільничний інспектор повинен мати базову вищу освіту відповідного напряму та підготовки (бакалавр або молодший спеціаліст) без вимог до стажу; повинен мати водійські права та права на водіння маломірних суден.
6 лютого 2002 р. Ч. отримав посвідчення водія на право керування транспортними засобами категорії В та С.; 30 травня 2007 р. йому було видане посвідчення стернового моториста к/р № 752 на право керування маломірними суднами; Ч. має диплом про середню професійно-технічну освіту за фахом слюсар з ремонту автомобілів, виданий 17 липня 1993 р.
Наказом від 18 липня 2008 р. № 87-к Ч. було звільнено із займаної посади з 24 липня 2008 р. за п. 2 ст. 40 КЗпП. Підставою для звільнення став висновок службового розслідування від 17 липня 2008 р., яким установлено: невиконання Ч. посадової інструкції та функціональних обов’язків, що полягає в ігноруванні протягом двох місяців обов’язку щоденної передачі начальнику дільниці узагальненої інформації про результати роботи за минулу добу; порушення законодавства під час оформлення квитанцій; низькі показники в роботі; і виявлено недостатню кваліфікацію Ч., оскільки він був прийнятий на роботу без належної освіти.
За змістом п. 2 ст. 40 КЗпП підставою для розірвання трудового договору є виявлена невідповідність працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Тобто неякісне виконання роботи, неналежне виконання функціональних обов’язків можуть вважатися виявленою невідповідністю займаній посаді тільки у разі, якщо вони викликані недостатньою кваліфікацією та за відсутності вини працівника в неналежному виконанні посадових обов’язків.
Разом з тим, якщо працівник був прийнятий на роботу без наявності документа про освіту, передбаченого кваліфікаційними вимогами, він не може бути звільнений з роботи через відсутність такого документа за зазначеною статтею, тому що роботодавцю про таку невідповідність було відомо й раніше — при прийнятті працівника на роботу.
Задовольняючи позов Ч. та поновлюючи його на роботі, суд першої інстанції правильно виходив із того, що встановлені адміністрацією підприємства порушення по суті є загальною оцінкою роботи працівника за відсутності конкретних фактів неналежного виконання ним трудових обов’язків саме через недостатню кваліфікацію.
Оскільки апеляційний суд помилково скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції — залишенню в силі.
Керуючись статтями 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Ч. задовольнила: рішення Апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2008 р. скасувала та залишила в силі рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 23 жовтня 2008 р.