Інформація про видання
На першу сторінку Написати листа Пошук
 2011   ‹ інформація про журнал
   № 6 (130)
    СУДОВА ПРАКТИКА
JUDICIAL PRACTICE
     РIШЕННЯ У ЦИВIЛЬНИХ СПРАВАХ
DECISIONS IN CIVIL CASES

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Установивши, що умовою проживання сім’ї відповідача в спірній квартирі була його робота за трудовим договором із позивачем протягом визначеного в договорі оренди квартири строку і що цю умову відповідач порушив, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для виселення його сім’ї зі спірної квартири


Ухвала
колегії суддів Верховного Суду України
від 16 березня 2011 р.
(в и т я г)

У січні 2008 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Форум» (далі — ТОВ) звернулося до суду із позовом до Р.Г.П., Р.Г.М. та Р.Д., третя особа — орган опіки та піклування Ленінської районної державної адміністрації м. Запоріжжя, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.

Позивач зазначив, що за договором купівлі-продажу став власником спірної квартири. 28 грудня 1993 р. між ним і відповідачем Р.Г.П. було укладено договір оренди, за яким квартиру передано в оренду сім’ї відповідача. У договорі передбачено, що коли Р.Г.П. відпрацює за трудовим договором у товаристві 15 років, квартира буде передана йому та членам його сім’ї у безстрокове користування. Пославшись на те, що відповідач за власним бажанням розірвав із ним трудовий договір, однак відмовляється звільнити квартиру, позивач із підстав, передбачених нормами цивільного права, просив усунути перешкоди, які чинять відповідачі Р.Г.П., Р.Г.М. та Р.Д., у користуванні належним йому об’єктом права власності шляхом виселення їх із спірної квартири.

Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 26 травня 2008 р. позов задовольнив.

Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 12 серпня 2008 р. рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ТОВ, пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що сім’я відповідача проживає в спірній квартирі на підставі укладеного з позивачем договору оренди. Встановивши, що на порушення умов цього договору відповідач припинив трудові відносини з позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Такий висновок правильний.

Відповідно до ст. 4 Закону від 7 лютого 1991 р. № 697-XII «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Суд установив, що на підставі укладеного в жовтні 1992 р. договору купівлі-продажу ТОВ стало власником квартири. 28 грудня 1993 р. між ним і відповідачем Р.Г.П. було укладено договір, за яким квартиру надано в користування сім’ї останнього. У п. 2.1 договору передбачено, що ТОВ зобов’язується передати зазначену квартиру у безстрокове користування одному з членів сім’ї відповідача за умови, якщо він відпрацює в товаристві на умовах трудового договору не менше 15 років.

13 лютого 2002 р. Р.Г.П. звільнено з роботи за власним бажанням.

Отже, оскільки умовою проживання сім’ї відповідача в спірній квартирі була його робота за трудовим договором із позивачем протягом визначеного в договорі оренди квартири строку і цю умову відповідач порушив, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для виселення його сім’ї зі спірної квартири.

Скасовуючи це рішення та відмовляючи у позові, апеляційний суд вказав, що відповідно до ст. 132 ЖК сім’ю відповідачів може бути виселено лише з обов’язковим наданням іншого жилого приміщення.

Однак із таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки, як встановив суд, спірну квартиру було надано в користування сім’ї відповідача за рішенням співвласників ТОВ на підставі цивільно-правового договору, а не за рішенням адміністрації та профспілкового комітету з видачею ордера, тому положеннями ЖК спірні відносини не регулюються.

Таким чином, апеляційний суд помилково скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК є підставою для скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ задовольнила: рішення Апеляційного суду Запорізької області від 12 серпня 2008 р. скасувала і залишила в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2008 р.