Якщо вексель придбано у його держателя на підставі договору купівлі-продажу, а сам вексель містить індосаментний напис, то судам необхідно встановлювати правовий характер переходу векселя до покупця за договором

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Континіум-Льон-Контракт-Мрія” (далі — Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 21 грудня 2005 р. у справі № 4/56-49.1 за позовом акціонерного комерційного банку “Мрія” (далі — Банк) до виробничо-комерційної фірми “Континіум-Льон-Контракт” (далі — Фірма) про стягнення 509 тис. 459 грн заборгованості за простим векселем,
З позовом у Господарський суд Волинської області Банк звернувся 31 січня 2003 р., мотивувавши заявлену вимогу тим, що:

- він є держателем простого векселя № 6330347356917, емітованого відкритим акціонерним товариством “Рожищенський райагропостач” (далі — ВАТ) на користь Фірми 22 лютого 2002 р., номінальною вартістю 470 тис. грн з нарахуванням 32 % річних із строком погашення “за пред’явленням”, який ним придбаний у Фірми за договором № Т10-02 від 22 лютого 2002 р. (далі — договір № Т10-02), про що на векселі вчинено відповідний індосамент;

- 16 січня 2003 р. нотаріусом вчинено протест про неоплату ВАТ зазначеного векселя;

- згідно зі статтею 47 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запроваджений Женевською конвенцією 1930 р. (далі – Уніфікований закон), Фірма, як індосант, є солідарно зобов’язаною перед держателем, а держатель має право пред’явити стягнення до кожного окремо із зобов’язаних осіб та до усіх їх разом, при цьому необов’язково дотримуючись послідовності, у якій вони зобов’язувались.

Окрім того, Банк зазначив, що оскільки відповідно до ст. 12 Уніфікованого закону індосамент є безумовним, а будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною, то, на його думку, індосант не має права скласти з себе відповідальність за векселем, навіть при застосуванні застереження “без обороту на мене”.

Сума позову складається із суми номінальної вартості векселя, нарахованих на неї 32 % річних, витрат, пов’язаних з опротестуванням векселя, та пені в розмірі облікової ставки НБУ, нарахованих згідно із Законом України “Про обіг векселів в Україні” за період з 16 січня 2003 р. до 28 січня 2003 р.

Фірма позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що індосамент на векселі був написаний із застереженням — “без обороту на мене”, що відповідно до ст. 15 Уніфікованого закону звільняє її від відповідальності за векселем.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20 лютого 2003 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 травня 2003 р., позов задоволено. Судові рішення та постанова обґрунтовані тим, що виходячи з положень статей 12, 47 Уніфікованого закону, вчинений на векселі напис “без обороту на мене” не звільняє Фірму від відповідальності щодо сплати заборгованості за ним.

Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій постановою від 7 жовтня 2003 р. Вищий господарський суд України скасував, а справу передав на новий розгляд, обґрунтувавши її тим, що судами першої й апеляційної інстанцій не дана належна правова оцінка договору купівлі-продажу векселя № Т10-02 від 22 лютого 2002 р. щодо відповідності його положенням Закону України від 18 червня 1991 р. № 1201-XII “Про цінні папери та фондову біржу” ¹.

Заявою від 27 травня 2004 р. Банк збільшив розмір позовних вимог до 556 тис. 181 грн, що склало суму заборгованості за простим векселем станом на 25 травня 2004 р.

За наслідками нового розгляду справи рішенням від 27 травня 2004 р. Господарський суд Волинської області замінив Фірму її правонаступником – Товариством, а в позові відмовив, обґрунтувавши рішення тим, що індосант відповідно до ст. 15 Уніфікованого закону має право звільнити себе від відповідальності у разі неоплати векселя зобов’язаною за ним особою, зробивши на векселі відповідне застереження.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2004 р., залишеною без змін оскарженою постановою Вищого господарського суду України від 21 грудня 2005 р., рішення Господарського суду Волинської області від 27 травня 2004 р. скасовано, а позов задоволено з тих підстав, що Уніфікований закон не визначає такого поняття, як безоборотний індосамент, а тому застереження “без обороту на мене” є неможливим з огляду Уніфікованого закону, а згідно зі ст. 12 цього Закону вказаний напис слід вважати ненаписаним.

Відмовляючи у задоволенні заяви Фірми про здійснення процесуального правонаступництва та припиняючи провадження у справі щодо Товариства суди апеляційної та касаційної інстанцій зазначили, що факт реорганізації та переходу прав та обов’язків за векселем № 6330347356917 від Фірми до Товариства не підтверджено належними доказами.

Товариство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального і процесуального права, а також невідповідністю оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України і міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника Товариства, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарські суди встановили, що вексель № 6330347356917 Банк купив у Фірми на підставі договору № Т10-02, але передача цього векселя повинна була здійснюватися покупцю по іменному оборотному індосаменту на підставі взаємного акта приймання-передачі і підписаного сторонами реєстру (п. 3.2 договору № Т10-02).

Проте, вирішуючи спір по суті, суди виходили з того, що зазначений вексель перейшов до Банку на підставі індосаменту Фірми з написом “без обороту на мене”.

Заявляючи позов, Банк посилався на те, що він став держателем векселя саме на підставі договору № Т10-02, і, відповідно, цей договір визначався в якості підстави позову.

Тому під час розгляду справи судам слід було дати належну юридичну оцінку як договору № Т10-02, так і зазначеним в пункті 3.2. додатках до нього, а саме: “реєстру проданих векселів № 10 від 22 лютого 2002 р.” (а.с. 14, т.1) та акта прийому-передачі векселів від 22 лютого 2002 р. (а.с. 15, т.1), і, відповідно, встановити правовий характер переходу векселя до Банку: за іменним оборотним індосаментом, що передбачено договором, чи за індосаментом без обороту на Фірму, що вказано в тексті векселя.

Але зазначені обставини судами не досліджувалися.

Вирішуючи питання про процесуальне правонаступництво Товариства щодо Фірми суди помилково застосували норми ЦК України, позаяк на дату прийняття рішення про реорганізацію Фірми шляхом виділення з її складу Товариства (14 травня 2003 р.) чинними були ЦК 1963 р. ² та Закон України від 27 березня 1991 р. № 887-XII “Про підприємства в Україні” ³, якими регулювались питання припинення діяльності юридичних осіб (підприємств), в т.ч. шляхом реорганізації.

Відтак, господарські суди всіх інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті неправильно застосували норми матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконних рішення і постанов, а тому вони підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Континіум-Льон-Контракт-Мрія” задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 21 грудня 2005 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2004 р. та рішення Господарського суду Волинської області від 27 травня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

¹ Втратив чинність, але був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.
² Так само.
³ Так само.