Окрема думка судді, як процесуальний документ не підлягає оголошенню, але приєднується до справи, а вільне ознайомлення із нею та отримання її копії учасниками процесу законом не передбачено.

Вироком Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 10 вересня 2008 року П. засуджено за:

- ч. 2 ст. 127 КК України - до позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців;

- ч. 2 ст. 365 КК України - до позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки.

Згідно з вимогами ст. 70 КК України П. визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки.

За ч. З ст. 27 і ч. 2 ст. 127, ч. З ст. 27 і ч. 2 ст. 365 КК України П. виправдано у зв'язку з недоведеністю його винності.

С. засуджено за:

- ч. 2 ст. 127 КК України - до позбавлення волі на строк 4 роки;

ч. 2 ст. 365 КК України - до позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки.

Згідно з вимогами ст. 70 КК України С. визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки.

Судом постановлено стягнути з УМВС України у Запорізькій області на користь Б. на відшкодування матеріальної шкоди - 11416 гривень 97 копійок та моральної шкоди - 150000 гривень.

П. і С. судом визнано винними та засуджено за те, що П, обіймаючи посаду начальника відділу по боротьбі з організованою злочинністю при управлінні по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в одній з областей, а С. -оперуповноваженого з особливо важливих справ зазначеного відділу, будучи службовими особами, які здійснювали функції представників влади, у період з 10 до 13 квітня 2003 року у приміщенні управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в одній з областей, вчинили катування Б. з метою одержання інформації щодо її співмешканця Г. і його знайомих та перевищили владу.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17 листопада 2008 року вирок суду в частині вирішення цивільного позову про стягнення з УМВС України у Запорізькій області на користь Б. 150000 гривень моральної шкоди скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишено без зміни.

При постановленні ухвали апеляційного суду суддею Ш., який

був доповідачем по справі, було викладено окрему думку.

Постановою судді Апеляційного суду Запорізької області Ш. від 01 грудня 2008 року, винесеною на підставі звернення захисників засуджених, зобов'язано працівників апарату апеляційного суду видати зазначеним особам копії ухвали апеляційного суду та окремої думки судді.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 червня 2009 року у задоволенні касаційних скарг засудженого С. і захисників засуджених відмовлено.

Одночасно колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України постановлено окрему ухвалу від 25 червня 2009 року, в якій доведено до відома голови Апеляційного суду та голови ради суддів області, що суддя Апеляційного суду Ш., повідомивши учасників розгляду справи про наявність по справі окремої думки та видавши захисникам засуджених завірену її копію, грубо порушив обов'язки судді, передбачені ст. 6 Закону України від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів».

У клопотанні судді Апеляційного суду Запорізької області Ш., підтриманому у поданні п'яти суддів Верховного Суду України, порушено питання про скасування окремої ухвали Верховного Суду України від 25 червня 2009 року з тих підстав, що він при викладенні окремої думки та ознайомленні з нею учасників судового розгляду вимог закону не порушив; чинним Кримінально-процесуальним кодексом України зберігання окремої думки у закритому конверті не передбачено, а тому висновок касаційного суду ґрунтується лише на практиці, що склалася з даного питання. Також скаржник зазначив, що таємницю наради суддів ним порушено не було, оскільки під таємницею наради суддів, на його думку, законодавець розуміє міркування, висловлені суддями під час наради. Він же виклав свою окрему думку, а не міркування суддів.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який вважав, що у задоволенні подання п'яти суддів Верховного Суду України необхідно відмовити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що клопотання судді Апеляційного суду Ш. задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 400-4 КПК України підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених на розгляд кримінальних справ, є

неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

У результаті перевірки матеріалів справи підстав для скасування окремої ухвали Верховного Суду України від 25 червня 2009 року, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400-4 КПК України, не встановлено.

Постановляючи під час розгляду справи в касаційному порядку окрему ухвалу від 25 червня 2009 року, колегія суддів Верховного Суду України керувалася положеннями ст. 23-2 КПК України.

Відповідно до положень ст. 23-2 КПК України суд при наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.

Як убачається із змісту окремої ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, в ній було звернуто увагу голови Апеляційного суду та голови ради суддів області на факти порушення суддею Ш. обов'язків судді, передбачених ст. 6 Закону України від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів».

Такий висновок колегії суддів відповідає матеріалам справи та зроблений на підставі правильного тлумачення положень Кримінально-процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року, з подальшими змінами, судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Згідно з вимогами ст. 18 КПК України при здійсненні правосуддя в кримінальних справах судді незалежні і підкоряються тільки законові.

Отже, розглядаючи справу та викладаючи окрему думку, суддя Апеляційного суду Ш. повинен був керуватися нормами чинного законодавства, і насамперед, нормами Кримінально-процесуального кодексу України, які регламентують зазначене питання; при цьому він не повинен був допускати вчинків та будь-яких дій, що можуть викликати сумнів у об'єктивності, неупередженості та незалежності судді.

Питання щодо порядку наради суддів при постановленні ними колегіально рішення у кримінальній справі при розгляді її судом першої, апеляційної та касаційної інстанцій і викладення окремої думки судді у Кримінально-процесуальному кодексі України врегульовано статтями 322, 325, 339, 379, 394, 400-2 КПК України.

Так, положеннями ст. 322, 325, ч. 1 ст. 339 КПК України передбачено, що судді під час наради вирішують питання, необхідні для прийняття рішення по справі, і не мають права утримуватись від голосування. Рішення приймається простою більшістю голосів, підписується всіма суддями, які не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає.

Аналогічні положення містяться в ч. 4 ст. 379 КПК України, з якої вбачається, що суддя апеляційного суду, залишившись при постановленні вироку, винесенні ухвали чи постанови при окремій думці, має право викласти її письмово в нарадчій кімнаті. Цей документ не підлягає оголошенню, але приєднується до справи.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 394, ст. 400-2 КПК України у такому ж порядку, з додержанням вимог, передбачених статтями 322, 325, 379 цього Кодексу, приймаються рішення судом касаційної інстанції і викладається окрема думка судді.

Отже, зазначеними нормами кримінально-процесуального закону не передбачено право учасників процесу на вільне ознайомлення з окремою думкою судді та на отримання її копії.

Наведені положення закону дають також підстави для висновків, що окрема думка судді, яка за своєю правовою природою не має доказового значення і не належить до судових рішень у справі, а є по суті реалізацією вимог закону щодо рівності прав суддів при постановленні судового рішення та їх права на оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням, за діючим кримінально-процесуальним законодавством не є відкритою для ознайомлення з нею учасників судового розгляду; з нею мають ознайомитися лише судді вищестоящого суду в разі перегляду судового рішення за наявності для цього передбачених законом підстав або визначені законом особи у випадках, коли у справі провадиться розслідування у зв'язку з певними нововиявленими обставинами. Тому окрема думка приєднується до справи у закритому вигляді, в судовому засіданні не оголошується, про неї учасникам процесу не повідомляється, й останні не мають права знайомитися з нею та посилатися на неї в обґрунтування своїх скарг на судові рішення по справі.

Як видно з матеріалів справи, усупереч цим вимогам суддя Апеляційного суду Ш., не погодившись з рішенням більшості суддів, які брали участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, про необхідність скасування вироку щодо П. і С. тільки в частині вирішення цивільного позову Б. і виклавши свою окрему думку про наявність підстав для скасування цього вироку в повному обсязі з поверненням справи прокурору на додаткове розслідування, вчинив дії, за якими зазначена окрема думка у відкритому вигляді була підшита до матеріалів справи, про неї повідомлено і з її текстом ознайомлено тих учасників розгляду справи, інтересам яких вона відповідала, а саме: захисників засуджених, які після апеляційного розгляду справи в установленому законом порядку заяв про ознайомлення зі справою не подавали і з її матеріалами не знайомились, однак подали заяви про видачу їм копії як ухвали апеляційного суду, так і окремої думки судді. На ці заяви суддя Ш. після закінчення апеляційного провадження по справі ухвалив не передбачений чинним кримінально-процесуальним законодавством і нормативно-правовими актами процесуальний документ — постанову від 01 грудня 2008 року про видачу захисникам завірених копій ухвали та окремої думки, які були посвідчені особистим підписом судді Ш. і печаткою суду та видані заявникам. Доводи, викладені суддею в окремій думці, були використані захисниками у своїх касаційних скаргах до Верховного Суду України на судові рішення щодо П. і С.

Таким чином, суддею Ш. було допущено порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, яке було виявлено під час розгляду справи судом касаційної інстанції. Оскільки встановлене порушення вимагало вжиття відповідних заходів з боку голови апеляційного суду та голови ради суддів Запорізької області як суб'єктів дисциплінарного подання, воно обґрунтовано стало підставою для винесення окремої ухвали колегією суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України.

За таких обставин у задоволенні клопотання судді апеляційного суду Ш. про перегляд у порядку виключного провадження окремої ухвали Верховного Суду України від 25 червня 2009 року відмовлено, окрему ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 червня 2009 року залишено без зміни.