Відповідно до вимог статей 10, 11 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. у разі виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру й тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку, а у випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку, і компетентний орган повинен врахувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються у рішенні, ухваленому державою винесення вироку

Суд Ленінського району м. Бреста Республіки Білорусь вироком від 17 січня 2006 р. засудив Ш.: за ч. 2 ст. 205 КК Республіки Білорусь на два роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 206 цього ж Кодексу на чотири роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 207 КК Республіки Білорусь на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а за сукупністю вчинених злочинів на підставі ч. 3 та 6 ст. 72 КК Республіки Білорусь шляхом часткового складання покарань — на дев’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна з відбуванням покарання у виправній колонії посиленого режиму.

Постановою т.в.о. начальника виправної колонії № 2 управління Департаменту виконання покарань Міністерства внутрішніх справ Республіки Білорусь по Могильовській області від 9 жовтня 2009 р. на підставі ч. 1 ст. 10 Закону Республіки Білорусь від 5 травня 2009 р. № 11-З «Про амністію з нагоди 65-річчя визволення Білорусі від німецько-фашистських загарбників» Ш. скорочено строк відбування покарання на один рік.

Як убачається із вироку суду, 11 лютого 2005 р. приблизно о 21-ій год. Ш., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, у квартирі в м. Бресті, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілих С.В., М., Б., заволодів їхнім майном, а саме: каблучками, які належали потерпілим С.В. та Б., вартістю відповідно 3 тис. та 2 тис. рублів Національного банку Республіки Білорусь.

10 серпня 2005 р. о 23-ій год. 10 хв. Ш., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, у групі осіб із С.С. та П., у будинку в м. Бресті, із погрозою застосування насильства, що є небезпечним для життя та здоров’я, вимагали від К. видачі їм 1 тис. доларів США. Переслідуючи умисел на заволодіння майном потерпілого, Ш. та П. завдали потерпілому К. не менше семи ударів руками та ногами і два удари ножем, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді двох різаних ран лівого передпліччя, саден в області черевної порожнини, які за ступенем тяжкості віднесені до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Крім того, 11 серпня 2005 р. приблизно о 7-ій год Ш. повторно., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, в будинку в м. Бресті у групі осіб із С.С. та П. таємно викрали майно потерпілого К., а саме: DVD-програвач із пультом дистанційного керування загальною вартістю 220 тис. рублів Національного банку Республіки Білорусь, 92 диски з фільмами на загальну суму 1 млн. 116 тис. рублів, 7 музичних дисків на загальну суму 35 тис. рублів, ключі на загальну суму 6 тис. рублів , а всього викрали майна на загальну суму 1млн 377 тис. рублів.

Суд апеляційної інстанції, приводячи вирок суду Республіки Білорусь щодо засудженого Ш. у відповідність із КК України зазначив, що кваліфікація дій Ш.: за ч. 2 ст. 205 КК Республіки Білорусь відповідає ч. 2 ст. 185 КК України, як крадіжка, вчинена групою осіб, повторно; за ч. 2 ст. 206 КК Республіки Білорусь відповідає ч. 2 ст. 186 КК України, як грабіж, поєднаний із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілих, вчинений групою осіб; за ч. 2 ст. 207 КК Республіки Білорусь відповідає ч. 2 ст. 187 КК України, як розбій, поєднаний із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, вчинений групою осіб, повторно.

Відповідно до кваліфікації дій Ш. за КК України суд постановив вважати Ш. засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 186 цього Кодексу на чотири роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 187 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а остаточно до позбавлення волі строком на сім років з конфіскацією всього майна.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, порушив питання про скасування постанови щодо Ш. із направленням її на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону — невідповідність покарання, яке визначено за КК України, покаранню, призначеному судом Республіки Білорусь, через його м’якість, а також не приведення вироку за сукупністю злочинів до остаточної міри покарання на підставі ст. 70 КК України, яка відповідає ст. 72 КК Республіки Білорусь.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведенні у касаційному поданні, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 10,11 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. (далі — Конвенція), у разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру й тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку, а у випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку, і компетентний орган повинен врахувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку.

У цій справі зазначених вимог закону суд не додержав.

Відповідно до вироку суду Республіки Білорусь Ш. було засуджено за сукупністю вчинених злочинів на підставі частин 3, 6 ст. 72 КК Республіки Білорусь шляхом часткового складання покарань на дев’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Суд апеляційної інстанції, приводячи вирок суду Республіки Білорусь щодо засудженого Ш. у відповідність із КК, зазначив, що Ш. було засуджено за вироком суду Республіки Білорусь на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна замість дев’яти років, а для відбування покарання, замінюючи вирок, визначив сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, тобто призначив більш м’яке покарання.

Прийнявши таке рішення, суд порушив вимоги п. 1 ст. 10 Конвенції щодо дотримання характеру й тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку. Приводячи вирок суду Республіки Білорусь у відповідність із КК, не визначив остаточне покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК, яка відповідає ст. 72 КК Республіки Білорусь.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційне подання прокурора є обґрунтованим і підлягає задоволенню, а постанова апеляційного суду — скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді, зазначила колегія суддів, необхідно привести вирок суду Республіки Білорусь щодо Ш. у відповідність із КК України з дотриманням вимог статей 10, 11 Конвенції з урахуванням постанови т.в.о. начальника виправної колонії № 2 управління Департаменту виконання покарань Міністерства внутрішніх справ Республіки Білорусь у Могильовській області від 9 жовтня 2009 р. щодо засудженого Ш.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила скасувати постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 7 червня 2010 р. щодо Ш., а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.