Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Визнаючи дії державного нотаріуса з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом неправомірними, апеляційний суд виходив із того, що нотаріусом були порушені вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

При цьому, переглядаючи справу, апеляційний суд в порушення вимог статей 213, 214, 303 ЦПК України не взяв до уваги, що особа, поставивши питання про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, вимоги про визнання дій державного нотаріуса неправомірними не заявляла, а державна нотаріальна контора (при наявності статусу юридичної особи) до участі в справі як відповідач не залучалася.

Таким чином, апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, вийшов за межі позовних вимог, заявлених позивачем

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Л.Л. в інтересах Б.Т. до Г.Н., Носівської міської ради про скасування рішення і усунення перешкод у користуванні майном та за позовом Б.П. до Б.Т. про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна, за касаційною скаргою Б.Т. на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 17 вересня 2007 р., встановила наступне.

У червні 2000 р. Л.Л. звернулася до суду в інтересах Б.Т. з названим позовом.

Зазначала, що з 10 вересня 1983 р. до 18 травня 1987 р. перебувала у зареєстрованому шлюбі з Б.В., від якого вони мають дочку Б.Т., 1984 р. н. Під час шлюбу їм під забудову на ім’я чоловіка було надано земельну ділянку в м. Носівка Чернігівської області, на якій вони побудували літню кухню, веранду до літньої кухні, сарай, погріб, вбиральню, колодязь, огорожу, а також зробили фундамент під будинок. Після розірвання шлюбу Б.В. залишився проживати за вказаною адресою, а вона з дочкою стали жити окремо. Після смерті Б.В., що настала 12 січня 1999 р., вона, Л.Л., в інтересах неповнолітньої дочки Б.Т. звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак з’ясувала, що рішенням Носівської міської ради до закінчення 6-місячного строку для прийняття спадщини було прийнято рішення про передачу земельної ділянки сестрі померлого, Г.Н. За її заявою рішення ради було переглянуто і 19 травня 2000 р. на ім’я дочки, Б.Т., видано свідоцтво про право на спадщину за законом на незавершений будівництвом будинок готовністю 6 %. Але, оформивши спадщину, вона не змогла розпорядитися спадковим майном в інтересах дочки, оскільки Г.Н. вселила в літню кухню квартирантів, створивши перешкоди в користуванні ним.

Доповнивши позовні вимоги, Л.Л. в інтересах Б.Т. просила суд зобов’язати Г.Н. не чинити перешкод в користуванні спадковим майном, скасувати рішення виконавчого комітету Носівської міської ради № 76 від 22 квітня 1999 р. і № 139 від 15 липня 1999 р. щодо вилучення та виділення Г.Н. земельної ділянки в м. Носівка Чернігівської області.

У липні 2000 р. Б.П., мати померлого Б.В., пред’явила позов до онуки Б.Т. про скасування свідоцтва про право на спадщину та встановлення факту прийняття спадщини. Зазначала, що після смерті її сина Б.В., залишилася земельна ділянка в м. Носівка Чернігівської області. Вона разом з дочкою Г.Н. фактично вступила в управління спадковим майном, оскільки вдвох із дочкою здійснювали догляд за земельною ділянкою та сплачували земельний податок. 1 березня 1999 р. Г.Н. звернулася до Носівської міської ради Чернігівської області із заявою про виділення їй земельної ділянки, що залишилася після смерті брата, оскільки будівництво будинку померлим розпочато не було. 22 квітня 1999 р. виконавчим комітетом міської ради прийнято рішення про скасування рішення щодо виділення цієї ділянки Б.В. і про виділення спірної земельної ділянки Г.Н. Оскільки нотаріус спочатку відмовив їй і Л.Л. в оформлені спадщини, а потім безпідставно видав на ім’я онуки свідоцтво про право на спадщину за законом, не повідомивши її про такі дії, просила суд визнати це свідоцтво незаконним і скасувати його.

Уточнивши позовні вимоги, Б.П. просила суд скасувати вчинену нотаріальну дію з видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 19 травня 2000 р. та встановити факт прийняття нею спадщини після смерті сина.

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2003 р. первісний позов задоволено: зобов’язано Г.Н. не чинити Л.Л., яка діє в інтересах Б.Т., перешкод у користуванні майном, що розташоване м. Носівка Чернігівської області; рішення виконавчого комітету Носівської міської ради Чернігівської області № 76 від 22 квітня 1999 р. і № 139 від 15 липня 1999 р. про виділення земельної ділянки Г.Н. скасовані, а в позові Б.П. відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 17 вересня 2007 р. рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у первісному позові відмовлено, а позов Б.П. задоволено частково: дії державного нотаріуса Носівської державної нотаріальної контори з видачі 19 травня 2000 р. свідоцтва про право на спадщину за законом на ім’я Б.Т. визнано неправомірними та скасовано це свідоцтво, а в решті вимог позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги Б.Т. посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про часткове скасування рішення суду апеляційної інстанції та передачу справи на новий розгляд.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи первісний позов і відмовляючи в позові Б.П., місцевий суд виходив із того, що Б.Т. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька Б.В. у встановленому законом порядку, рішення виконавчого комітету Носівської міської ради про виділення спірної земельної ділянки Г.Н. прийнятті з порушенням законних прав неповнолітньої Б.Т., а Б.П. не довела факту прийняття спадщини після смерті сина.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в первісному позові та часткове задоволення позову Б.П., апеляційний суд дійшов висновку, що свідоцтво про право на спадщину за законом на ім’я Б.Т. було видане державним нотаріусом з порушенням вимог закону; майно, яке може бути передано в спадщину після смерті Б.В. не залишилося, а спірну земельну ділянку було передано міською радою у користування Г.Н. у встановленому законом порядку.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Визнаючи дії державного нотаріуса з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом неправомірними, апеляційний суд виходив із того, що нотаріусом були порушені вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме: не повідомлено Б.П. — матір померлого Б.В., про відкриття спадщини, не витребувано правовстановлюючі документи на спадкове майно, не враховано, що дозвіл на будівництво на ім’я померлого не є таким документом, а розташовані на земельній ділянці будівлі є самовільно збудованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Переглядаючи справу, апеляційний суд в порушення вимог статей 213, 214, 303 ЦПК не взяв до уваги, що Б.П., поставивши питання про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом на ім’я онуки, вимоги про визнання дій державного нотаріуса неправомірними не заявляла, а Носівська державна нотаріальна контора (за наявності статусу юридичної особи) до участі в справі як відповідач не залучалася.

Таким чином, апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, вийшов за межі позовних вимог, заявлених Б.П.

Крім того, апеляційний суд не повністю визначився з характером спірних правовідносин і не вирішив питання, в якому порядку та при наявності яких умов державними нотаріусами вирішувалося питання про оформлення спадщини на об’єкти незавершеного будівництва на час виникнення спірних правовідносин.

Також апеляційний суд не врахував, що рішенням виконавчого комітету Носівської міської ради Чернігівської області від 13 травня 1983 р. № 73 Б.В. в установленому порядку було надано дозвіл на будівництво житлового будинку й господарських споруд і виділено для цієї мети в натурі земельну ділянку в м. Носівка Чернігівської області, та що на цій земельній ділянці спадкодавцем були побудовані господарські будівлі й фундамент будинку, які згідно довідки БТІ складали об’єкт незавершеного будівництва готовністю 6 %.

Крім того, поза увагою апеляційного суду залишився й той факт, що виконавчий комітет Носівської міської ради Чернігівської області розглянув заяву сестри померлого Б.В. — Г.Н. щодо вилучення та виділення їй спірної земельної ділянки до закінчення встановленого законом 6-місячного строку для прийняття спадщини та без перевірки наявності на ній будівель, що могли бути об’єктами спадкування.

З огляду на наведене ухвалене рішення апеляційного суду не може бути визнано законним й обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Б.Т. задовольнила: рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 17 вересня 2007 р. скасувала і передала справу на новий апеляційний розгляд.