За змістом ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Нежилі приміщення в жилому будинку, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (ч. 3 ст. 4 ЖК України). У результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
При вирішенні позову про визнання незаконними рішень міської ради щодо включення до переліку об’єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації шляхом викупу, підвального приміщення багатоквартирного жилого будинку суд має звернути увагу на зазначені вище положення закону та з’ясувати — чи призначене спірне приміщення для забезпечення експлуатації будинку або побутового обслуговування його мешканців, чи воно призначене для інших потреб непромислового характеру, обліковане в БТІ як самостійний об’єкт цивільно-правових відносин і до житлового фонду не належить
Ухвала
колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 9 червня 2010 р.
(в и т я г)
У серпні 2008 р. заступник прокурора м. Миколаєва звернувся до суду із заявою в інтересах Д. та М. до Миколаївської міської ради (далі — Міськрада) та виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі — Виконком) про визнання рішень незаконними. Позивач зазначав, що рішенням Міскради від 13 березня 2008 р. № 22/34 до переліку об’єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації шляхом викупу, було включено підвальне приміщення багатоквартирного жилого будинку у м. Миколаєві. Рішеннями Виконкому від 24 квітня 2008 р. № 1032 та від 23 травня 2008 р. № 1136 оформлено право власності на це приміщення за територіальною громадою м. Миколаєва та присвоєно йому поштову адресу. Посилаючись на те, що підвальне приміщення розміщене в багатоквартирному жилому будинку, а Д. та М. є власниками квартир №№ 63 та 65 у цьому будинку відповідно, тому і співвласниками спірного підвального приміщення, прокурор просив визнати незаконними зазначені рішення Міськради та Виконкому як такі, що прийняті без згоди позивачів і порушують їхнє право власності на це приміщення.
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 2 жовтня 2009 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2009 р., позов задовольнив.
У касаційній скарзі Міськрада, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове — про відмову в позові.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора на заперечення касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірне приміщення є підвалом багатоквартирного жилого будинку, частина квартир в якому приватизовані, в тому числі й позивачами. Таким чином, підвал є об’єктом їх спільної власності, а тому відповідачі незаконно визначили його іншу правову долю.
Однак погодитися з таким висновком не можна.
За змістом ст. 1 Закону від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» в процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежилі приміщення в жилому будинку, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (ч. 3 ст. 4 ЖК). У результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Суд установив, що спірне приміщення є підвалом багатоквартирного жилого будинку, квартири №№ 63 та 65 в якому приватизовані сім’ями Д. та М. відповідно.
Однак суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув та не з’ясував, чи призначене спірне приміщення для забезпечення експлуатації будинку або побутового обслуговування його мешканців, чи воно призначене для інших потреб непромислового характеру, обліковане в БТІ як самостійний об’єкт цивільно-правових відносин і до житлового фонду не належить.
З’ясування цих обставин та належна їх оцінка мають визначальне значення для правильного вирішення справи, а тому суд, врахувавши лише факт належності підвалу до багатоквартирного будинку, ухвалив помилкове рішення.
Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Міськради задовольнила частково: рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 жовтня 2009 р. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2009 р. скасувала й передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.