Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач як засуджений за вчинення злочину зі звільненням від покарання вважається таким, що не має судимості, а тому підстави для його звільнення із займаної посади за п. 5 ст. 30 Закону України «Про державну службу» не було.
Таким чином, рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції — залишенню в силі *

20 жовтня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку провадження за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою Якобчука В.І. на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2009 р. справу за його позовом до Головної державної інспекції з карантину рослин України Міністерства аграрної політики України (далі — Держінспекція) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановила:

У вересні 2007 р. Якобчук В.І. звернувся до суду з позовом до Держінспекції про скасування наказу від 27 серпня 2007 р. № 138-ОС «Про звільнення начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області Якобчука В.І.» (далі — наказ № 138-ОС), поновлення на роботі на посаді начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області (далі — Інспекція) та стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 5 тис. 733 грн 84 коп.

Позивач указав, що з 25 березня 2005 р. він працював на посаді начальника Інспекції.

6 серпня 2007 р. вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, який набув законної сили, його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК. На підставі підпункту «б» ст. 1 Закону від 19 квітня 2007 р. № 955-V «Про амністію» (далі — Закон № 955-V) позивача звільнено від основного та додаткового покарання.

27 серпня 2007 р. наказом Держінспекції Якобчука В.І. звільнено із займаної посади на підставі п. 5 ст. 30 Закону від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі — Закон № 3723-ХІІ).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на те, що оспорюваний наказ є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 88 КК він є особою, яка не має судимості. Крім того, всупереч вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП його було звільнено з роботи під час перебування на лікарняному.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 23 жовтня 2007 р. позов задовольнив: наказ Держінспекції скасував; поновив Якобчука В.І. на посаді начальника Інспекції; постановив стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 5 тис. 733 грн 84 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Якобчук В.І. як засуджений за вчинення злочину зі звільненням від покарання вважається таким, що не має судимості, тому підстави для його звільнення із займаної посади не було. Крім того, звільнення позивача відбулося в період його тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 липня 2008 р., залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2009 р., рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки стосовно Якобчука В.І. було винесено обвинувальний вирок за вчинення ним умисного діяння з використанням службового становища, його судимість є несумісною із займаною посадою, перебуваючи на якій він і вчинив службовий злочин.

У скарзі до Верховного Суду України Якобчук В.І. просив ухвалені рішення касаційного та апеляційного судів скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-III «Про судоустрій України» Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, який здійснює правосуддя та забезпечує однакове застосування законодавства всіма цими судами.

Заслухавши представників сторін, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та заперечення на них, виходячи із необхідності формування єдиної практики, забезпечення однакового застосування судами законодавства, запобігання порушенням ними норм матеріального і процесуального права під час розгляду аналогічних справ, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 25 березня 2005 р. до 27 серпня 2007 р. позивач працював на посаді начальника Інспекції.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 серпня 2007 р., що набрав законної сили, Якобчука В.І. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, і призначено йому покарання у вигляді одного року шести місяців обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах та організаціях строком на один рік. На підставі п. «б» ст. 1 Закону № 955-V позивача було звільнено від призначеного судом основного та додаткового покарання.

27 серпня 2007 р. наказом Держінспекції Якобчука В.І. звільнено з посади начальника Інспекції на підставі п. 5 ст. 30 Закону № 3723-ХІІ у зв’язку з виникненням обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі.

Згідно зі ст. 12 цього Закону не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті, зокрема, особи, які мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади.

У п. 5 ст. 30 Закону № 3723-ХІІ встановлено, що крім загальних підстав, передбачених КЗпП, державна служба припиняється, зокрема, у разі виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (ст. 12 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості (ч. 3 ст. 88 КК).

Згідно із ч. 2 ст. 86 КК законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Тобто особи, звільнені від покарання та яким покарання судом призначається, але у вироку постановляється про його остаточне і безумовне невиконання, визнаються такими, що не мають судимості.

Оскільки вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 серпня 2007 р., що набрав законної сили, Якобчука В.І. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК і йому призначено покарання, проте на підставі п. «б» ст. 1 Закону № 955-V останнього від відбування призначеного судом основного та додаткового покарання звільнено, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач є несудимою особою, а тому підстави для його звільнення із займаної посади за п. 5 ст. 30 Закону № 3723-ХІІ не було.

Таким чином, скарга Якобчука В.І. підлягає задоволенню, рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій скасуванню, а рішення суду першої інстанції — залишенню в силі.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241—243 КАС колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Якобчука В.І. задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2009 р. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2008 р. скасувати.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2007 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.