До актів правового регулювання умов та порядку призначення суддям щомісячного довічного грошового утримання належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення *

27 листопада 2007 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами у письмовому провадженні за скаргою Дубчака А.Г. справу за скаргою Дубчака А.Г. на дії та бездіяльність Територіального управління державної судової адміністрації у Він-ницькій області (далі — ТУ ДСА), встановила:

У квітні 2005 р. Дубчак А.Г. оскаржив відмову ТУ ДСА у призначенні та виплаті йому щомісячного довічного грошового утримання судді. У скарзі він послався на те, що з 22 квітня 1991 р. виконував обов’язки судді Шаргородського районного суду Вінницької області, з 7 жовтня 1991 р. працював на посаді судді Ямпільського, згодом — Шаргородського районних судів Вінницької області. Листом від 23 лютого 2005 р. № 03-6/233 йому відмовлено у зарахуванні на пільгових умовах до вислуги років та стажу роботи на посаді судді періоду проходження дійсної строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан та у призначенні щомісячного довічного грошового утримання.

Обґрунтовуючи свої вимоги положеннями ст. 43 Закону від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ «Про статус суддів», згідно з якою визначається стаж роботи, що дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання, Указу Президента України від 10 липня 1995 р. № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», яким передбачено зарахування до цього стажу періоду проходження строкової військової служби і половини строку навчання у вищих навчальних юридичних закладах, а також інших законодавчих актів України і колишнього СРСР про пільги учасникам бойових дій, Дубчак А.Г. просив зобов’язати ТУ ДСА зарахувати йому до зазначеного стажу період проходження дійсної строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан з 1 березня 1980 р. по 16 листопада 1981 р. на пільгових умовах — один місяць служби за три місяці, призначити щомісячне довічне грошове утримання з 16 листопада 2003 р. з підвищенням його на 150 % мінімальної пенсії за віком на підставі Закону від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та стягнути заборговані виплати.

Ленінський районний суд м. Вінниці рішенням від 23 травня 2005 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 9 серпня 2005 р., вимоги Дубчака А.Г. задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 22 грудня 2005 р. касаційну скаргу ТУ ДСА задовольнив, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, заперечивши право скаржника на кратне зарахування до стажу, що дає право на відставку й одержання щомісячного довічного грошового утримання, періоду проходження строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан.

У скарзі про перегляд постанови касаційного суду за винятковими обставинами та в доповненнях до неї Дубчак А.Г. зазначив, що Вищий адміністративний суд України при вирішенні спору в цій справі застосував положення ст. 43 Закону «Про статус суддів» та Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» про кратне зарахування періоду проходження строкової військової служби до загального стажу роботи інакше, ніж Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, яка ухвалою від 9 січня 2004 р. за таких самих обставин залишила рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення аналогічної скарги без змін.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в скарзі, доповненнях до неї, а також у запереченнях, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень, закріпленої у ч. 1 ст. 126 Конституції, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), а в майбутньому — статусу судді у відставці, право якого на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Щомісячне довічне грошове утримання судді — це спрямована на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня особлива форма соціального забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що забезпечує їх належне матеріальне утримання. Особливість щомісячного довічного грошового утримання виявляється в тому, що його правове регулювання і джерела фінансування визначаються Конституцією України, Законом «Про статус суддів», Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 1992 р. № 2863-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про статус суддів».

Умови та порядок виплати щомісячного довічного грошового утримання визначені ст. 43 Закону «Про статус суддів» та Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Так, відповідно до ч. 4 ст. 43 Закону «Про статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 % заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов’язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції Ук-раїни та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності в усіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», виданим відповідно до ст. 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, передбачено зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше 10 років, крім стажу трудової діяльності, визначеної законом, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та періоду проходження строкової військової служби.

Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачає зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу, а також пільгове (кратне) обчислення цього періоду військовослужбовцям, які за рішенням Уряду СРСР проходили військову службу в державах, де в той час велися бойові дії, для зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення та отримання різних видів пенсій і соціальних виплат.

Зокрема, Законом СРСР від 12 липня 1967 р. № 1950-VII «Про загальний військовий обов’язок» і Положенням про пільги для військовослужбовців, військовозобов’язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17 лютого 1981 р. № 193, було передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу, безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю.

Спільною постановою Центрального Комітету КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 р. № 59-27 «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім’ям» було передбачено зараховувати до вислуги років для призначення пенсії — один місяць служби за три місяці — час служби на території Демократичної Республіки Афганістан військовослужбовцям, які прослужили встановлений строк служби в цій країні, а тим, хто отримав поранення, контузії, каліцтво або захворювання, — незалежно від строку служби, і час безперервного перебування у зв’язку з цим на лікуванні в лікувальних закладах. Оскільки на час прийняття зазначеної постанови такої форми соціального забезпечення суддів, як щомісячне довічне грошове утримання в СРСР не існувало, то питання про зарахування періоду перебування на військовій службі до спеціального трудового стажу суддів і про пільгове (кратне) обчислення цього періоду для призначення їм щомісячного довічного грошового утримання у законодавчому порядку врегульовано не було.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

У ч. 1 ст. 2 Закону від 25 березня 1992 р. № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу» зазначено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 57 Закону від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов’язку, а також перебування в партизанських загонах і з’єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення періоду цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям. Згідно зі ст. 171 Закону від 9 квітня 1992 р. № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Ко-мітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці МВС колишнього СРСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік таких держав, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено у п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та затвердженому нею Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, бойові дії в Афганістані, під час яких йому надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців МВС, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього СРСР, проходили в період із квітня 1978 р. по грудень 1989 р.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. У п. 3 цієї постанови передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним у її п. 1, зараховується на пільгових умовах — один місяць служби за три місяці — участь у бойових діях у воєнний час.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього СРСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що закони і нормативно-правові акти України, які регулюють пільговий порядок обчислення періоду проходження військовослужбовцями за рішенням Уряду колишнього СРСР військової служби в Демократичній Республіці Афганістан для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення пенсій та соціальних виплат, не є рівноцінною заміною відповідного законодавства колишнього СРСР. Тому при вирішенні конкретних спорів з питання застосування пільгового порядку обчислення періоду проходження військової служби суди повинні користуватись як законами і нормативними актами України, так і законодавством колишнього СРСР.

Щомісячне довічне грошове утримання суддів не є пенсією, оскільки згідно з Постановою Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про статус суддів» (абз. 3 п. 1) фінансується і виплачується за рахунок державного бюджету (а не за рахунок коштів Пенсійного фонду України) в суді за останнім місцем роботи або, за їх вибором, у суді за місцем їх проживання.

Водночас, як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 36, пунктів 20, 33, 49, 50 ст. 71, ст. 97, 98, 104, 105 Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про гарантії незалежності суддів), щомісячне довічне грошове утримання, як і пенсія, є особливою формою соціального забезпечення суддів.

Вирішуючи питання про можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на призначення та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді, колегія суддів виходить із того, що визначальною підставою у цьому випадку є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певних категорій для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, щомісячного грошового утримання чи інших соціальних виплат. Основними актами, на підставі яких здійснюється таке регулювання, зокрема, є Закон «Про військовий обов’язок і військову службу» та Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов’язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на щомісячне грошове утримання, а зі спеціальним статусом, якого ці особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена, зокрема: спільною постановою Центрального Комітету КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться в складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім’ям», Законом «Про пенсійне забезпечення», постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» тощо.

З урахуванням викладеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що до актів правового регулювання умов та порядку призначення щомісячного довічного грошового утримання належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.

Вищий адміністративний суд України оскарженою постановою внаслідок помилкового застосування норм матеріального права скасував правильні по суті рішення судів першої та апеляційної інстанцій, тому відповідно до ч. 2 ст. 243 КАС ця постанова підлягає скасуванню, а помилково скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій — залишенню в силі.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Дубчака А.Г. задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2005 р. скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 травня 2005 р. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 9 серпня 2005 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.