Відповідно до частин 1, 2 ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.
Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов’язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації та ліквідації товариства й інші положення, що не суперечать законодавчим актам України

У січні 2006 р. У. та Г. звернулися до суду з позовом до Кременчуцького міського споживчого товариства (далі — Товариство), треті особи: комунальне підприємство «Ринок «Ново-Іванівський» (далі — Ринок), Кременчуцька міська рада (далі — Міськрада), Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради (далі — Виконком), комунальне підприємство «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі — БТІ) про стягнення частки (паю) майна у зв’язку з виходом зі складу учасників товариства та визнання права власності.

Позивачі зазначили, що вони є членами Товариства, в якому станом на 1 січня 2006 р. вартість пайового внеску У. становить 24 тис. 447 грн, а Г. — 32 тис. 125 грн.

16 січня 2006 р. вони подали заяву до Товариства про вихід зі складу пайовиків споживчого товариства з проханням виділити в натурі його майно відповідно до вартості їхніх пайових внесків, але це питання вирішено не було.

На підставі рішення Господарського суду Полтавської області від 14 листопада 2005 р. Товариство визнано власником майна Ринку, що розташований у м. Кременчуці, загальною вартістю 36 тис. 504 грн, що складається з павільйону вартістю 22 тис. 881 грн, огорожі вартістю 7 тис. 725 грн та критих столів вартістю 5 тис. 898 грн.

Оскільки статутом Товариства встановлено тридцятиденний термін розгляду заяви про вихід із товариства та вирішення питання про виділення пайового внеску, позивачі просили суд визнати за ними право власності на майновий комплекс, що розташований на території Ринку, а саме: павільйон вартістю 22 тис. 881 грн, огорожу вартістю 7 тис. 725 грн, столи вартістю 5 тис. 898 грн; стягнути з Товариства на користь У. решту вартості паю в грошах у сумі 6 тис. 215 грн, на користь Г. — 13 тис. 872 грн; зобов’язати БТІ здійснити реєстрацію їхньої власності.

Згодом позивачі доповнили свої вимоги та просили суд зобов’язати Міськраду виділити їм земельну ділянку на території Ринку для обслуговування належних їм павільйону, огорожі та критих столів.

Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області рішенням від 5 липня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 1 листопада 2007 р., позов задовольнив: стягнув з Товариства на користь позивачів за рахунок його майна, що розташоване на території Ринку, пайовий внесок загальною вартістю 36 тис. 504 грн, що складається з павільйону вартістю 22 тис. 881 грн, огорожі вартістю 7 тис. 725 грн і критих столів вартістю 5 тис. 898 грн; стягнув з Товариства на користь Г. 13 тис. 872 грн, а на користь У. — 6 тис. 215 грн; зобов’язав БТІ здійснити відповідну реєстрацію права власності позивачів на виділені будови та споруди; зобов’язав Виконком вирішити питання про надання позивачам земельної ділянки на території Ринку.

На обґрунтування касаційних скарг Міськрада та Ринок послалися на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим поставили питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачі мають право на вихід зі споживчого товариства з виділенням їхніх часток (паїв) з майна товариства.

Проте повністю погодитися з цим висновком судів не можна з огляду на таке.

При вирішенні справи суди керувалися тим, що 16 січня 2006 р. позивачі звернулися із заявами до загальних зборів членів Товариства про вихід із нього та виділення їхніх часток із майна Товариства відповідно до вартості належних їм паїв. Станом на 1 січня 2006 р. вартість паю, що належить Г. у майні Товариства, становить 32 тис. 125 грн, а вартість паю У. — 24 тис. 467 грн. Оскільки Господарський суд Полтавської області рішенням від 14 листопада 2005 р., яке набрало законної сили, за Товариством визнав право власності на об’єкти нерухомого майна, що знаходяться на території Ринку, серед яких павільйон вартістю 22 тис. 881 грн, огорожа вартістю 7 тис. 725 грн, криті столи вартістю 5 тис. 898 грн, але відповідач не вирішив заяву позивачів, місцевий суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивачів за рахунок цього майна зі стягненням решти пайового внеску в грошовому вираженні.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 5 Закону від 10 квітня 1992 р. № 2265-XII «Про споживчу кооперацію» (далі — Закон) первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов’язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації та ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Пунктом 13 статуту Товариства встановлено, що член споживчого товариства може вийти з нього на підставі письмової заяви, яка розглядається загальними зборами (зборами уповноважених) членів споживчого товариства або за їх дорученням правлінням споживчого товариства в тридцятиденний строк.

Місцевий суд, вирішуючи справу, на порушення вимог статей 213, 214 ЦПК, не звернув уваги та не дав правової оцінки тій обставині, що заяви про вихід із Товариства позивачами подані 16 січня 2006 р., а позов до суду — 18 січня 2006 р.; не встановив при цьому, чи розглядав їхні заяви відповідач згідно із Законом і статутом Товариства та чи приймав рішення з цього питання.

Крім того, місцевий суд належним чином не перевірив заперечень відповідача та Міськради щодо відсутності у відповідача спірного майна, оскільки воно зареєстроване на праві власності за Міськрадою на підставі рішення Господарського суду Полтавської області від 5 вересня 2006 р.

Розглядаючи вимогу про надання позивачам земельної ділянки, місцевий суд не визначився з характером спірних правовідносин та не встановив, до повноважень якого органу державної влади належить вирішення цього питання. При цьому місцевий суд не вирішив питання щодо залучення третіх осіб — Виконкому та БТІ до участі у справі як співвідповідачів.

Апеляційний суд, переглядаючи ухвалене рішення, не виконав вимог ст. 303 ЦПК, не звернув уваги на зазначені порушення та не перевірив належним чином доводів апеляційних скарг.

Таким чином, допущені судами порушення норм процесуального й матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційні скарги Міськради та Ринку задовольнила частково: рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 5 липня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 1 листопада 2007 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.