Задовольняючи позов, господарські суди всіх інстанцій не звернули увагу на те, що згідно із ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. За цих обставин суду належало з’ясувати, чи вирішував компетентний орган за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки, розташованої під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній

У червні 2007 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Промінформ» (далі — Товариство) звернулося до Господарського суду АР Крим із позовом до Євпаторійської міської ради (далі — Міськрада), управління економіки Євпаторійської міської ради (далі — Управління), дочірньої компанії «Мегатрейд-Юг» (далі — Компанія), за участю третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог на предмет спору, — Кримського республіканського підприємства «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії» (далі — БТІ), про визнання права власності на об’єкти нерухомості та відшкодування шкоди в сумі 14 тис. 494 грн.

Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнював та змінював позовні вимоги. В останньому уточненні позивач просив припинити право власності територіальної громади м. Євпаторії в особі Міськради на об’єкти нерухомості, а саме: кафе «Обжора» та кафе «Экспресс», розташовані в парку ім. Фрунзе у м. Євпаторії; визнати за позивачем право власності на спірні новостворені об’єкти нерухомості: кафе літ. «Н-1», літ. «О-01», навіси, огородження, замощення двору; стягнути з Товариства на користь Міськради й Управління 43 тис. 807 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачем внаслідок загибелі об’єктів оренди — кафе «Обжора» та кафе «Экспресс».

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що на підставі рішення Євпаторійського міськвиконкому від 13 лютого 1998 р. № 35 дочірнє підприємство комунального підприємства «Промінформ» (далі — ДПКП), правонаступником якого є Товариство, замовило технічний висновок і виконавчий проект із розстановкою технологічного устаткування літнього майданчика з торговим павільйоном у м. Євпаторія. Проектна документація в установленому порядку погоджена управлінням архітектури і містобудування Міськради. За заявою і за рахунок коштів ДПКП був розроблений робочий проект водопостачання і каналізації об’єкта будівництва. Після завершення будівництва об’єкта «кафе з літнім майданчиком» останній був у встановленому порядку прийнятий в експлуатацію як тимчасовий об’єкт, що підтверджується актом державної технічної комісії про готовність тимчасового об’єкта громадського обслуговування до експлуатації. На підставі рішення виконкому Міськради від 26 жовтня 2001 р. № 460 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету № 212/2 від 28 травня 1999 р. «Про зняття об’єктів паркової зони з балансу управління житлово-комунального господарства» право власності на зазначений об’єкт нерухомості зареєстроване за територіальною громадою м. Євпаторії.

За договором від 1 червня 2001 р. між Управлінням та позивачем спірний об’єкт, який отримав назву кафе-бар «Обжора», переданий останньому в орендне користування. Дію цього договору оренди сторони неодноразово продовжували на підставі додаткових угод від 26 квітня 2005 р. та 15 березня 2006 р.

Крім того, для обслуговування кафе «Обжора» позивачу в установленому порядку надана в оренду на строк до 30 квітня 2008 р. земельна ділянка загальною площею 264,3 кв. метра.

Водночас на суміжній земельній ділянці знаходилося кафе «Экспресс». Цей об’єкт нерухомості та земельна ділянка для його обслуговування загальною площею 201,4 кв. метра перебували в орендному користуванні Компанії.

1 лютого 2006 р. Товариство та Компанія уклали договір про взаємне співробітництво, на виконання якого позивач зніс тимчасові об’єкти — кафе «Обжора» і кафе «Экспресс» — та побудував нові об’єкти нерухомості.

Право власності на новостворене майно за умовами зазначеного договору набуває позивач, на якого водночас покладається обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок загибелі об’єктів оренди.

При цьому позивач, пославшись на статті 331, 376, 392 ЦК, просив визнати за ним право власності на нерухоме майно, оскільки останнє було створене позивачем.

Господарський суд АР Крим рішенням від 12 липня 2007 р. позов задовольнив: припинив право власності територіальної громади м. Євпаторія в особі Міськради на колишні об’єкти нерухомості — кафе «Обжора» та кафе «Экспресс»; визнав за Товариством право власності на спірні новостворені об’єкти, зокрема, кафе літ. «Н-1», літ. «О-01», навіси, огородження, замощення двору; постановив стягнути з Товариства на користь Міськради й Управління шкоду, заподіяну внаслідок загибелі об’єктів оренди (кафе «Обжора» і кафе «Экспресс»), в сумі 43 тис. 807 грн. Рішення вмотивовано тим, що будівництво спірних об’єктів нерухомості здійснене Товариством за рахунок власних коштів на місці орендованих ним та Компанією відповідно кафе «Обжора» та кафе «Экспресс», які були повністю знищені в процесі будівництва нових об’єктів, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами. Державні органи, органи місцевого самоврядування, а також треті особи участі у створенні спірних об’єктів нерухомості не брали. Той факт, що вони є об’єктами нерухомості в розумінні чинного законодавства, підтверджується матеріалами БТІ (об’єкти мають фундаменти, стіни, приєднані до водопроводу, каналізації, електрифіковані) та випливає з характеру проведених позивачем робіт (розробка ґрунту, облаштування фундаменту, кладка стін, прокладка комунікацій тощо), тобто майно неможливо відокремити від земельної ділянки без спричинення шкоди.

Суд, пославшись на приписи ст. 376 ЦК, також не взяв до уваги заперечення Міськради про самовільне будівництво, оскільки об’єкти нерухомості побудовані на орендованих позивачем та Компанією земельних ділянках і їх будівництво не порушує прав третіх осіб.

При цьому суд послався на статті 181, 328, 331, 392, 779 ЦК та статті 55, 133, 134 ГК.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 11 вересня 2007 р. та Вищий господарський суд України постановою від 14 жовтня 2008 р. зазначене рішення залишив без змін з тих самих підстав.

22 січня 2008 р. колегія суддів Верховного Суду України за касаційним поданням Генерального прокурора України порушила провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 14 жовтня 2008 р. У касаційному поданні Генеральний прокурор просив скасувати всі зазначені судові рішення у справі та передати її на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши наведені у касаційному поданні доводи, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін рішення місцевого та апеляційного господарських судів, якими припинене право власності територіальної громади м. Євпаторія в особі Міськради на об’єкти нерухомості (колишні кафе «Обжора» і «Экспресс»), які розташовувались у парку ім. Фрунзе у м. Євпаторії, та визнане за Товариством право власності на нові об’єкти нерухомості, розташовані у цьому ж парку, Вищий господарський суд України погодився з висновками попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 331, 376 ЦК, якими визначаються загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, а також правовий режим самочинного будівництва.

При цьому Вищий господарський суд України зазначив, що, здійснивши будівництво нових капітальних споруд замість самовільно знесених об’єктів оренди, позивач та Компанія не порушили вимоги законодавства та права третіх осіб, а отже, позивач правомірно пред’явив позов про визнання за ним права власності на спірні об’єкти нерухомості, який підставно задоволений судами.

Проте з цим погодитись не можна з огляду на таке.

Задовольняючи позов, господарські суди всіх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення ст. 331 ЦК, яка визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створене з додержанням вимог закону та інших правових актів, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Водночас поняття «самочинне будівництво», а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у ст. 376 ЦК, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Задовольняючи позов, господарські суди всіх інстанцій не звернули увагу на те, що згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. За цих обставин суду належало з’ясувати, чи вирішував компетентний орган за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки, розташованої під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній.

Крім того, суди не взяли до уваги приписи ст. 95 ЗК та ст. 25 Закону від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV «Про оренду землі», відповідно до яких орендар як тимчасовий землекористувач (з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення) має право споруджувати жилі будинки, виробничі й інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця.

Вирішуючи спір за позовною вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі орендованих об’єктів комунальної власності, господарські суди також не врахували, що відповідно до ст. 1 ГПК підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З матеріалів справи вбачається, що Міськрада та Управління (відповідачі у справі) не зверталися до суду з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі об’єктів комунальної власності, що перебували в оренді позивача та Компанії.

У той же час, прийнявши до розгляду і задовольнивши позов Товариства до самого себе про стягнення на користь Міськради та Управління 43 тис. 807 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок загибелі об’єктів оренди, господарські суди не з’ясували, на захист якого саме порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу Товариства спрямована ця позовна вимога. Суди також не звернули увагу на ту обставину, що за цією вимогою в особі Товариства позивач одночасно виступав у справі як позивач і відповідач, а отже, не надали їй оцінку щодо відповідності вимогам процесуального законодавства.

Отже, вирішуючи юридичну долю спірного майна, зокрема постановляючи рішення про задоволення позову та визнання права власності на це майно за позивачем, господарські суди неповно з’ясували обставини справи щодо дійсних прав та обов’язків сторін, а також допустили неправильне застосування норм матеріального права, обґрунтувавши судові рішення правовими нормами, що не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та водночас не застосували правові норми, які належало застосувати.

Таким чином, помилкове застосування судом норм процесуального та матеріального права призвело до неправильного вирішення спору.

Враховуючи наведене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, касаційне подання Генерального прокурора України задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 14 жовтня 2008 р. і Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2007 р. та рішення Господарського суду АР Крим від 12 липня 2007 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.