Постанову суду про відмову у прийнятті апеляції з мотивів пропуску строку на апеляційне оскарження скасовано, оскільки суд прийняв відповідне рішення з порушенням вимог ст. 89 КПК України

Косівський районний суд Івано-Франківської області вироком від 18 червня 2009 р. засудив П.: за ч. 1 ст. 364 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1 тис. 700 грн без позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності; за ч. 1 ст. 366 КК — до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік.

Вироком суду П. визнано винуватим у тому, що він, обіймаючи з квітня 2006 р. посаду сільського голови, під час проведення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків стихійного лиха, що сталося 23—27 липня 2008 р., зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно в інтересах Г., 7 серпня 2008 р. склав та видав завідомо неправдивий документ про пошкодження будинку Г., тоді як обстежував млин-склад, тобто будівлю господарського призначення.

Пізніше П., не склавши дефектного акта, сам оформив і затвердив складений ним акт обстеження господарства Г. та подав його до районної державної адміністрації. На підставі цього акта Г. незаконно внесли в списки постраждалих осіб 2-ї категорії, житлові будинки яких підлягали капітальному ремонту або мають істотні пошкодження, та із державного бюджету Г. незаконно виплатили грошову допомогу в розмірі 30 тис. грн.

Косівський районний суд Івано-Франківської області постановою від 20 липня 2009 р. апеляційну скаргу П. на зазначений вирок щодо нього від 18 червня 2009 р. визнав такою, що не підлягає розгляду.

Заступник Генерального прокурора України у клопотанні порушив питання про зміну вироку щодо П. у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вважав, що суд безпідставно призначив П. за ч. 1 ст. 366 КК додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, оскільки відповідно до санкції зазначеної норми кримінального закону додаткове покарання може бути призначене лише у разі призначення судом основного покарання у виді обмеження волі.

Згідно з поданням п’яти суддів Верховного Суду України зазначене клопотання було внесене на судовий розгляд колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у порядку виключного провадження.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, зазначені в клопотанні, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирішили, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України встановлено одну з основних засад судочинства — забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 р. № 11-рп/2007 зазначив: «Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина» (абз. 3 підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

Зазначеним вимогам Конституції кореспондують положення ч. 3 ст. 349 КПК, у яких передбачено, що апеляція на вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення.

При цьому відповідно до частин 1, 2 ст. 89 КПК при обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається перебіг цього строку. При обчисленні строку добами його крайньою межею є 24 година останньої доби.

Як убачається з матеріалів справи, вирок щодо П. постановлено 18 червня 2009 р. З огляду на зазначені вимоги кримінально-процесуального закону перебіг строку на апеляційне оскарження цього вироку розпочався 19 червня 2009 р. і закінчувався 3 липня 2009 р. о 24 год. Саме в цей день, тобто до спливу передбаченого чинним законом строку на апеляційне оскарження, засуджений подав апеляцію на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2009 р., в якій висловив свою незгоду з його висновками.

Однак усупереч закону суд першої інстанції апеляційну скаргу П., подану в межах передбаченого чинним законом строку, постановою від 20 липня 2009 р. визнав такою, що не підлягає розгляду з мотивів пропуску строку на апеляційне оскарження, чим істотно порушив конституційне право засудженого на судовий захист.

Згідно із зазначеним постанова Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2009 р. визнана такою, що підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для виконання вимог статей 351—354 КПК і подальшого направлення справи на апеляційний розгляд, під час якого належить перевірити доводи, висловлені в апеляційній скарзі засудженого про незаконність постановленого щодо нього вироку, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

При цьому, якщо буде визнано апеляцію засудженого необґрунтованою з огляду на положення ст. 400²⁵ КПК слід урахувати правову позицію Верховного Суду України (сформульовану в постанові від 21 листопада 2011 р.), відповідно до якої у разі призначення особі за ч. 1 ст. 366 КК (в редакції, що діяла до зміни її згідно із Законом від 7 квітня 2011 р. № 3207-VI) основного покарання у виді штрафу додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади не може бути призначено.