Встановлення судом фіктивності договору та факту створення платником податку на додану вартість умов для безпідставного відшкодування останнього з бюджету є підставою для відмови в такому відшкодуванні

21 жовтня 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська (далі — ДПІ) справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Євротрейд” (далі — ТОВ “Євротрейд”) до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У березні 2005 р. ТОВ “Євротрейд” звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ від 21 лютого 2005 р. № 0000272302/0, яким йому визначено суму податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість (далі — ПДВ) — 9 млн 495 тис. 147 грн основного платежу та 4 млн 747 тис. 573 грн 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 26 квітня 2005 р. позов задовольнив.

Постановою від 21 липня 2005 р. Дніпропетровський апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 грудня 2006 р. постанову апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У скарзі про перегляд рішення касаційного суду за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, установленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просить Верховний Суд України скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий розгляд. На обґрунтування скарги відповідач послався на ухвали того самого суду від 11 жовтня 2006 р. у справах за аналогічними позовами, у яких, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги.

Як видно з матеріалів справи, 1 жовтня 2003 р. ТОВ “Євротрейд” (покупець) та акціонерне товариство закритого типу “Футбольний клуб “Дніпро-96” (продавець; далі — АТЗТ “Футбольний клуб “Дніпро-96”) уклали договір купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів на суму (з урахуванням додаткової угоди від 20 січня 2004 р.) 529 млн 490 тис. 753 грн 90 коп., яка була перерахована покупцем частинами в період із жовтня 2003 р. по грудень 2004 р. Зокрема, протягом березня 2004 р. покупець перерахував продавцю 56 млн 970 тис. 882 грн 13 коп., у тому числі 9 млн 495 тис. 147 грн 2 коп. ПДВ, а продавець видав податкову накладну. У липні 2004 р. АТЗТ “Футбольний клуб “Дніпро-96” у рахунок здійсненої передоплати відвантажив на адресу ТОВ “Євротрейд” нафтопродукти на загальну суму 3 млн 450 тис. грн, у тому числі 575 тис. грн ПДВ. Станом на 17 лютого 2005 р. (дата складення ДПІ акта перевірки) оплачені нафтопродукти позивач не отримав, тому віднесення ним у березні 2004 р. до складу податкового кредиту 9 млн 495 тис. 147 грн 2 коп. ПДВ, сплаченого згідно із зазначеною угодою, визнано ДПІ неправомірним.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит не залежить від фактичного одержання товару та переходу на нього права власності. Тому це право виникло у ТОВ “Євротрейд” у день списання коштів з його рахунку в оплату товарів за наявності виписаної продавцем податкової накладної.

Водночас апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, обґрунтовано послався на те, що недоведеність обставин, які мають значення для справи та які цей суд визнав установленими, потягло за собою неправильне застосування останнім норм матеріального права. При цьому апеляційний суд зазначив, що дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття “продаж товарів”, яке визначено в п. 1.31 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”. Крім того, суд послався на надану відповідачем довідку, відповідно до якої нараховану згідно з декларацією за березень 2004 р. суму ПДВ у розмірі 108 тис. 311 грн АТЗТ “Футбольний клуб “Дніпро-96” до бюджету не сплатило. Тобто, ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд виходив з недійсності цієї угоди, оскільки встановив, що вона укладена лише про людське око, без наміру викликати юридичні наслідки, зумовлені договором купівлі-продажу, та з метою безпідставно одержати кошти з державного бюджету шляхом відшкодування ПДВ.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, всупереч вимогам ст. 220 КАС визнав доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні апеляційного суду. У касаційного суду не було правових підстав для спростування встановлених судом апеляційної інстанції обставин укладення договору купівлі-продажу без наміру викликати правові наслідки, зумовлені цим правочином.

Посилання суду касаційної інстанції на те, що невиконання контрагентом зобов’язання щодо сплати ПДВ до бюджету не є підставою для позбавлення покупця права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту, не може бути взяте до уваги у вирішуваному спорі в разі встановлення апеляційним судом фіктивності договору та створення умов для безпідставного відшкодування з бюджету ПДВ.

У ст. 159 КАС зазначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим — рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням наведеного рішення судів першої та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення апеляційного суду.

Керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ДПІ задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 грудня 2006 р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2005 р. скасувати, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 липня 2005 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.