Оскільки правовідносини виникли до набрання чинності діючим ЗК України, то суд при розгляді справи повинен керуватися положеннями ЗК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

При розгляді позову про визнання недійсним державного акта про право власності на землю суд повинен встановити факти, які підлягають доказуванню в справі та мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а саме: час та підстави набуття позивачами прав на будинок і, відповідно, на земельну ділянку, порядок користування нею з моменту набуття прав на земельну ділянку, розмір спірної земельної ділянки, дотримання відповідними органами вимог законодавства під час передачі відповідачам у власність частини земельної ділянки, що перебувала в користуванні позивачів; наявність правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності позивачів на будинок та їхнє право користування земельною ділянкою; перевірити належним чином доводи позивачів щодо набуття ними одночасно з правом власності на будинок і право користування земельною ділянкою.

Не з’ясувавши належним чином вказані обставини, суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом С.І.Т., Б.Т.Т. до Бориславської міської ради, С.І.М., С.О.С., С.Л.І., К.Р.І., третя особа — Бориславське міське управління земельних ресурсів про визнання незаконним рішення міськвиконкому від 20 липня 2007 р. № 341 та визнання недійсним державного акта на право власності на землю, за касаційною скаргою С.І.Т., Б.Т.Т. на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 30 травня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2006 р., встановила наступне.

У серпні 2005 р. С.І.Т., Б.Т.Т. пред’явили в суді позов до Бориславської міської ради, С.І.М., С.О.С., С.Л.І., К.Р.І. про визнання незаконним рішення міськвиконкому від 20 липня 2007 р. № 341 та визнання недійсним державного акта на право власності на землю.

Зазначали, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 грудня 2004 р. у їм належить по 1/2 частині житлового будинку по вул. Дрогобицькій у м. Бориславі. Біля будинку є земельна ділянка площею 2 тис. 109 кв. метрів, якою користувалися їхні батьки і яка огороджена в межах її попереднього користування.

Після оформлення права власності на будинок вони звернулися в Бориславське управління земельних ресурсів із заявою про передачу їм у власність земельної ділянки, на яку отримали відповідь про те, що земельна ділянка, на якій посаджений їхній сад і яка включена в план земельної ділянки їхнього будинку за 1966 р., знаходиться в приватній власності відповідачів на підставі акта на право власності на землю ЛВ № 2363 від 28 травня 2001 р., виданого на підставі рішення Бориславського міськвиконкому від 20 липня 2000 р. № 341 “Про передачу у приватну власність земельних ділянок”, і в цій же відповіді зазначено, що приватизація земельної ділянки відповідачами здійснювалася згідно з кварталом обмірів МБТІ за 1982 р.

Однак, коли вони звернулися в Дрогобицьке МБТІ, з’ясували, що плану земельної ділянки за 1982 р. немає, а є план земельної ділянки будинку від 6 серпня 1996 р. і цей план є при технічному паспорті на цей же будинок (за теперішньою нумерацією має інший номер) по вул. Дрогобицькій у м. Бориславі. Станом на 6 серпня 1966 р. площа земельної ділянки становила 2 тис. 109 кв. метрів при нормі земельної ділянки 910 кв. метрів, лишки становили 1 тис. 199 кв. метрів.

Після складання плану земельної ділянки в 1966 р. ніяких змін у план земельної ділянки не вносилося й розміри її в бік зменшення не змінювалися, тому їм не зрозуміло, чому земельна ділянка, якою користувалися їхні батьки, опинилася в межах земельної ділянки, приватизованої відповідачами.

Відповідач С.І.М. почав вимагати від них перенесення огорожі, зрізав без їхньої згоди яблуню та обрізав гілки горіха.

Посилаючись на те, що при вирішенні питання про передачу відповідачам земельної ділянки в приватну власність було допущено порушення вимог земельного законодавства, позивачі просили визнати незаконним рішення Бориславського міськвиконкому від 20 липня 2000 р. № 341 “Про передачу у приватну власність земельних ділянок” та визнати недійсним виданий відповідачам акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку ЛВ № 2363 від 28 травня 2001 р.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 30 травня 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2006 р., у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі С.І.Т., Б.Т.Т. просять скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову С.І.Т та Б.Т.Т., суд першої інстанції керувався статтями 116, 117, 158 ЗК, який набрав чинності з 1 січня 2002 р., і виходив із того, що спірна земельна ділянка була передана у власність відповідачам відповідно до норм земельного законодавства.

Проте таких висновків суд дійшов із грубим порушенням норм матеріального та процесуального закону.

Оскільки правовідносини виникли до набрання чинності діючим ЗК, то суд при розгляді справи повинен керуватися положеннями ЗК, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Суд належним чином не з’ясував, за захистом яких порушених прав позивачі звернулися до суду.

Усупереч вимогам статей 212—214 ЦПК суд не встановив фактів, які підлягають встановленню в справі та мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а саме: час та підстави набуття позивачами прав на будинок і, відповідно, на земельну ділянку, порядок користування нею з моменту набуття прав на земельну ділянку, розмір спірної земельної ділянки, дотримання відповідними органами вимог законодавства під час передачі відповідачам у власність частини земельної ділянки, що перебувала в користуванні позивачів.

У матеріалах справи взагалі відсутні будь-які правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності позивачів на будинок та їхнє право користування земельною ділянкою.

У порушення вимог ст. 212 ЦПК суд не перевірив належним чином доводів позивачів щодо набуття ними одночасно з правом власності на будинок і право користування земельною ділянкою площею 2 тис. 109 кв. метрів, на якій розташований будинок, та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Зазначені порушення закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу задовольнила: рішення Бориславського міського суду Львівської області від 30 травня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2006 р. скасувала. Справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає.