Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення в адміністративних справах (особливості розгляду справ окремих категорій) Спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження їх дій чи бездіяльності 2009 Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2009 р.<br><i>Ухвалені у справі судові рішення скасовано у зв’язку з помилковістю висновку судів про відсутність підстав для застосування вартості патенту на здійснення операцій у сфері грального бізнесу, встановленої законом про державний бюджет. Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано нормам Закону України “Про систему оподаткування” і Бюджетного кодексу України, які щодо спірних правовідносин є загальними, у той час як перевагу мають спеціальні норми, а саме норми Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”. Крім того, останній прийнято найпізніше із перелічених законодавчих актів, що теж надає йому перевагу при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи</i>

Ухвалені у справі судові рішення скасовано у зв’язку з помилковістю висновку судів про відсутність підстав для застосування вартості патенту на здійснення операцій у сфері грального бізнесу, встановленої законом про державний бюджет. Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано нормам Закону України “Про систему оподаткування” і Бюджетного кодексу України, які щодо спірних правовідносин є загальними, у той час як перевагу мають спеціальні норми, а саме норми Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”. Крім того, останній прийнято найпізніше із перелічених законодавчих актів, що теж надає йому перевагу при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи


П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


10 лютого 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (правонаступник Міжрайонної державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва; далі – ДПІ) справу за позовом Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю “Сінніс ЛТД” (далі – Товариство) до міжрайонної державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва та відділення Державного казначейства України в м. Миколаєві про повернення з бюджету 78 тис. 708 грн, надмірно сплачених у 2004 р. за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, встановила:

У квітні 2006 р. Товариство звернулося до суду із зазначеним позовом, пославшись на те, що збільшення вартості торгового патенту законом про Державний бюджет України суперечить приписам ст. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України від 25 червня 1991 р. № 1251-XII “Про систему оподаткування” (далі – Закон № 1251-XII) та ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України.

Господарський суд Миколаївської області постановою від 19 червня 2006 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2006 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2008 р., позов задовольнив.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, установленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просить ці рішення скасувати, справу направити на новий розгляд. На обґрунтування скарги відповідач послався на порушення норм матеріального права та додав рішення Верховного Суду України, в яких, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку про обґрунтованість скарги.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” (далі – Закон № 98/96-ВР) патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами (ч. 1). Вартість торгового патенту на здійснення таких операцій встановлюється у фіксованому розмірі (за рік); так, для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем вона становила у 2003 р. 1 тис. 400 грн (ч. 3). Оплата вартості цього патенту провадиться щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу (ч. 5).

У 2004 р. вартість торгового патенту на надання послуг у сфері грального бізнесу було збільшено: у тому числі встановлені ч. 3 ст. 5 Закону № 98/96-ВР цифри “1400” відповідно до ст. 57 Закону України від 27 листопада 2003 р. № 1344-IV “Про Державний бюджет України на .2004 рік” (згідно зі ст. 111 уведений у дію з 1 січня 2004 р.; далі – Закон № 1344-IV) замінено цифрами “2800”.

У справі, що розглядається, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування вартості патенту, встановленої законом про державний бюджет, посилаючись на те, що її збільшення не узгоджено із загальними принципами оподаткування, визначеними, зокрема, Законом № 1251-XII, і не внесено відповідні зміни до Закону № 98/96-ВР. Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону № 1251-XII і Бюджетного кодексу України, які щодо спірних правовідносин є загальними, у той час як перевагу мають спеціальні норми, за наведених обставин – норми Закону № 98/96-ВР та Закону № 1344-IV. Крім того, останній прийнято найпізніше із перелічених законодавчих актів, що теж надає йому перевагу при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи.

Таким чином, задовольняючи позов, суди необґрунтовано виходили з того, що вартість патенту не могла встановлюватися законом про державний бюджет.

Наведена вище норма Закону № 1344-IV не визнана неконституційною.

Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Отже, застосуванню підлягала вартість патенту, встановлена законом про державний бюджет, оскільки він був прийнятий пізніше і фактично вніс зміни до Закону № 98/96-ВР щодо її розмірів.

Відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 5 Закону № 98/96-ВР попередня оплата вартості торгового патенту за весь термін його дії звільняє від обов'язків додаткового внесення вартості такого патенту в разі її збільшення згідно з прийнятими після цього актами законодавства.

Оскільки, як установлено судами, Товариство не оплачувало вартість патентів за весь строк їх дії, то зазначене правило на нього не поширювалося.

У постановах від 12 червня 2007 р. у справі № 21-1522во06, від 11 грудня 2007 р. у справі № 21-1507во06, від 3 червня 2008 р. у справі № 21-167во07 та інших Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України висловила свою позицію також щодо наслідків оплати вартості торгових патентів в останньому кварталі поточного року за перший квартал наступного, із 1 січня якого їх вартість збільшено законом: за умови її внесення до 15 грудня в розмірі, установленому чинним на день оплати законодавством, обов’язок зі здійснення цього платежу припиняється.

З урахуванням наведеного всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ДПІ задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2008 р., ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2006 р. та постанову Господарського суду Миколаївської області від 19 червня 2006 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.