Вимоги про стягнення штрафу, який нараховано під час дії мораторію, не можуть вважатися поточними вимогами і не можуть входити до складу грошових зобов'язань боржника

У квітні 2006 р. Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк “Промінвестбанк”(далі — АКПІБ) в особі філії “Орджонікідзевське відділення Промінвестбанку в м. Харків” звернувся у Господарський суд Харківської області з позовом до ВАТ “Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе” про стягнення штрафу в розмірі 390 тис. грн, що нарахований у зв’язку з тим, що відповідач не повідомив банк в порушення умов договору від 24 вересня 2004 р. № 46 про відкриття кредитної лінії про порушення відносно нього справи про банкрутство. Тому, згідно п. 5.5 договору повинен сплатити 15 % від суми отриманого кредиту за кожен випадок невиконання ним зобов’язання.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 9 жовтня 2006 р. в позові відмовлено у зв’язку із безпідставністю позовних вимог. При цьому суд виходив з того, що штрафні санкції нараховані позивачем під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, що суперечить ст. 12 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі — Закон № 2343-ХІІ).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2006 р. рішення Господарського суду Харківської області від 9 жовтня 2006 р. скасовано, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 квітня 2007 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду у справі залишено без змін. При цьому суд зазначив, що мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог Закону № 2343-ХІІ поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. А оскільки вимоги АКПІБ до боржника виникли вже після порушення провадження у справі про банкрутство, вони відповідно до вимог зазначеного Закону є поточними.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав неправильного застосування та порушення судом норм матеріального права.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 2 серпня 2007 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 25 квітня 2007 р. у справі № 37/131-06.

Заслухавши суддю–доповідача, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем 24 вересня 2004 р. було укладено договір № 46 про відкриття кредитної лінії, згідно якого (п. 2.1. договору) позивачем надано кредит відповідачу шляхом відкриття кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1 млн 300 тис. грн.

Остаточною датою повернення кредиту визначено 21 вересня 2005 р. (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 4.2.3 договору відповідач зобов’язався у випадку порушення відносно нього справи про банкрутство повідомити про це позивача не пізніше 5-ти робочих днів з дня винесення судом відповідної постанови, а в разі ненадання такої інформації — сплатити штраф у розмірі, встановленому п. 5.5 цього договору у розмірі 15 % від ліміту кредитної лінії за кожен випадок невиконання зобов’язання.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 грудня 2004 р. у справі № Б-19/106-04 та ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 квітня 2005 р. по справі № Б-39/41-05 порушено справу про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

17 жовтня 2005 р. Господарським судом Харківської області у справі № Б-19/106-04 було припинено провадження по справі та скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, який було накладено ухвалою цього суду від 28 грудня 2004 р.

Доказів щодо скасування мораторію на задоволення вимог кредиторів, який було введено ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 квітня 2005 р. у справі № Б-39/41-05 сторони не надали.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів — це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

При цьому, виходячи зі змісту абзацу 2 ч. 2 п. 4 ст. 12 цього Закону протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки вимоги АКПІБ про стягнення штрафних санкцій заявлені під час дії мораторію, що суперечить ст. 12 цього Закону, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Також не можна погодитися з висновками суду касаційної інстанції про те, що заявлені вимоги про стягнення штрафу є поточними вимогами, і дія мораторію на такі вимоги не поширюється, оскільки недоїмка (штраф та пеня), визначена на дату подання заяви до Господарського суду про порушення справи про банкрутство, згідно зі ст. 1 Закону № 2343-ХІІ, не входить до складу грошових зобов’язань боржника.

Верховний Суд України в силу положень статей 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направити справу на новий розгляд суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і статтям 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду першої інстанції. В зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе” задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 25 квітня 2007 р., постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2006 р. скасувала, рішення Господарського суду Харківської області від 9 жовтня 2006 р. у справі №37/131-06 залишила в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.