Висновок касаційного суду про відсутність предмета спору не ґрунтується на законі, оскільки товариство оспорювало правомірність дій (рішення) митних органів, які відмовлялися пропускати задекларований товариством товар за визначеним ним кодом, запропонувавши задекларувати цей товар за іншим кодом, обґрунтованість ввезення товару за яким і оспорюється.
За змістом чинного законодавства позивач міг не погодитись із законністю такої вказівки митних органів та оспорити відмову в пропуску товару на митну територію України. Однак обраний позивачем спосіб захисту — оформлення товару за зазначеним митним органом кодом, а потім оскарження його дій (рішень) — не суперечить закону.
Оформлення митним органом товару згідно з поданою товариством вантажною митною декларацією є дією суб’єкта владних повноважень, що породжує для позивача певні правові наслідки, а тому може бути оскаржено до суду. При цьому право позивача на оскарження не залежить від того, сам він помилково зазначив код товарної номенклатури чи в результаті вказівки митного органу, оскільки останній має діяти лише в спосіб, на підставі та в межах закону *

1 грудня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Пластфарма» (далі — ТОВ) справу за його позовом до Львівської митниці (далі — Митниця) та Головного управління Державного казначейства у Львівській області (далі — Головне управління) про визнання нечинним митного оформлення товарів та зобов’язання вчинити дії, встановила:

У червні 2006 р. ТОВ звернулося до суду із позовом, в якому просило: визнати нечинним оформлення Митницею товару згідно з поданою позивачем вантажною митною декларацією № 209030006/5/001389 за кодом 0206491000 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі — УКТЗЕД); зобов’язати відповідача здійснити оформлення цього товару за кодом 0510000000 УКТЗЕД, а Головне управління — повернути надмірно сплачені ТОВ 61 тис. 614 грн 15 коп. ввізного мита та 12 тис. 322 грн 84 коп. податку на додану вартість (далі — ПДВ). На обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що при здійсненні оформлення у митному режимі вантажу відповідач безпідставно зобов’язав його вказати код 0206491000 замість 0510000000 УКТЗЕД.

Господарський суд Львівської області постановою від 30 січня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2007 р., позовні вимоги задовольнив частково: визнав нечинним оформлення Митницею товару та зобов’язав Головне управління повернути надмірно сплачені ТОВ суми; у частині вимог про зобов’язання відповідача здійснити оформлення цього товару за кодом 0510000000 УКТЗЕД — відмовив. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що розмитнення ввезеної позивачем замороженої підшлункової свинячої залози для виробництва субстанції інсуліну за кодом 0206491000 УКТЗЕД не відповідає чинному законодавству (що встановлено, зокрема, рішеннями Господарського суду Львівської області в інших справах, де цей суд дійшов висновку, що митне оформлення аналогічного товару повинно здійснюватися за кодом 0510000000 УКТЗЕД), тому оформлення Митницею товару є нечинним і надмірно сплачені у зв’язку з цим ввізне мито та ПДВ підлягають поверненню. Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання відповідача здійснити оформлення цього товару за кодом 0510000000 УКТЗЕД обґрунтоване тим, що процедура розмитнення зазначеного товару завершена, він не перебуває під митним контролем, а випущений у вільний обіг на територію України, тому його повторне митне оформлення є неможливим.

Вищий адміністративний суд України постановою від 16 квітня 2009 р. ухвалені у справі судові рішення скасував, у задоволенні позову відмовив, пославшись на те, що відсутній предмет спору, оскільки ТОВ не оскаржувало рішення, дії чи бездіяльність Митниці, а просило, зокрема, визнати нечинним оформлення нею товару згідно з поданою самим позивачем вантажною митною декларацією. Крім того, касаційний суд вказав на безпідставність посилання попередніх судів на рішення в інших справах, де позивач не був стороною.

У скарзі до Верховного Суду України ТОВ, пославшись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просило переглянути за винятковими обставинами та скасувати постанову Вищого адміністративного суду України. На обґрунтування своїх вимог скаржник додав копії рішень Верховного Суду України від 5 лютого 2008 р. та Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2006 р., в яких, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги позивача, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 47 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-III «Про судоустрій України» Верховному Суду України на виконання завдання щодо забезпечення однакового застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції в цій справі слід роз’яснити, чи поширюються на спірні правовідносини положення ст. 17 КАС.

Згідно з п. 1 ч. 1 цієї статті компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У п. 17 ч. 1 ст. 1 МК митні органи визначено як спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до цього Кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи.

Статтею 313 МК передбачено, що класифікацію товарів, тобто віднесення їх до зазначених в УКТЗЕД класифікаційних групувань, покладено на митні органи, рішення яких із цього питання є обов’язковими для підприємств і громадян.

Висновок касаційного суду про відсутність предмета спору не ґрунтується на законі, оскільки позивач оспорював правомірність дій (рішення) Митниці, яка, як встановили суди, відмовлялася пропускати задекларований позивачем товар за визначеним ним кодом, запропонувавши задекларувати цей товар за іншим кодом, обґрунтованість ввезення товару за яким і оспорюється.

За змістом чинного законодавства позивач міг не погодитись із законністю такої вказівки Митниці та оспорити відмову в пропуску товару на митну територію України. Проте обраний позивачем спосіб захисту — оформлення товару за вказаним Митницею кодом, а потім оскарження її дій (рішень) — не суперечить закону.

Таким чином, оформлення Митницею товару згідно з поданою позивачем вантажною митною декларацією є дією суб’єкта владних повноважень, що породжує для позивача певні правові наслідки й може бути оскаржено до суду. При цьому право позивача на оскарження не залежить від того, сам він помилково зазначив код товарної номенклатури чи в результаті вказівки митного органу, оскільки останній має діяти лише в спосіб, на підставі та в межах закону.

Враховуючи наведене, постанова Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню з направленням справи до цього суду на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ТОВ задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2009 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.