Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Вирок суду змінено, оскільки рішення про призначення засудженому довічного позбавлення волі суд помилково мотивував такою обставиною, що обтяжує покарання, як настання смерті потерпілого, що є обов’язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 115 КК України

Апеляційний суд Одеської області вироком від 29 квітня 2009 р. засудив Б. за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до довічного позбавлення волі.

Б. засуджено за те, що він 17 вересня 2008 р. у період з 13 до 18 год. у камері слідчого ізолятора як особа, що раніше вчинила умисне вбивство, під час сварки з К., який утримувався у цій же камері, на ґрунті особистих неприязних стосунків вчинив умисне вбивство останнього, задушивши його зашморгом зі шматка тканини, який затягнув на шиї потерпілого. Потім подушкою перекрив К. доступ повітря, унаслідок чого той помер від механічної асфіксії.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи, просив вирок щодо Б. змінити, виключити з мотивувальної частини вироку обтяжуючу обставину — настання тяжких наслідків.

У касаційній скарзі засуджений Б. просив постановлений щодо нього вирок скасувати, посилаючись на те, що злочину він не вчиняв і його вину не доведено, а під час досудового слідства та судового розгляду справи не перевірені всі обставини, які можуть мати значення для її правильного вирішення.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання і касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що подання прокурора слід задовольнити, а скаргу засудженого слід задовольнити частково з таких підстав.

Висновки суду щодо винності Б. у вчиненні злочину, за який його засуджено, обґрунтовані сукупністю доказів, які у встановленому законом порядку зібрані, належно досліджені та оцінені судом, і є правильними.

Під час досудового слідства Б. не заперечував своєї причетності до вбивства К. і давав показання щодо мотивів умисного вбивства та обставин, за яких його було вчинено.

Ці показання підтверджуються іншими доказами у справі, зокрема показаннями свідка, який пояснив, що 17 вересня 2008 р. він разом з іншою особою розносили їжу ув’язненим. Обід у камері отримували Б. і К. Коли принесли вечерю, то Б. відмовився брати їжу, а К. лежав на ліжку.

Інші свідки дали аналогічні показання і, крім того, пояснили, що упродовж дня, 17 вересня 2008 р., у камеру, де утримувалися Б. і К., співробітники слідчого ізолятора та сторонні особи не заходили. Після того як К. не отримав вечерю і не піднявся з ліжка, під час перевірки інспектор сказав Б. розбудити К., але він відмовився. Працівники слідчого ізолятора, які зайшли до камери, виявили, що К. мертвий.

Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи смерть К. настала від механічної асфіксії внаслідок задушення зашморгом, про що свідчать виявлені тілесні ушкодження — замкнена странгуляційна борозна на шиї з ознаками прижиттєвості, масивні за площею крововиливи у поверхневі та глибинні м’язи шиї, неповний прямий перелом переднього верхнього хряща гортані, крововиливи у м’які тканини носа, слизову оболонку рота і кінчика язика.

При огляді місця події у камері, де знаходився труп К., було виявлено шматки тканини, відірвані від простирадла. Згідно з даними висновку судово-медичної криміналістичної експертизи не виключається можливість задушення К. саме цими шматками тканини, звитими у джгут.

Під час судово-цитологічного дослідження піднігтьового вмісту зрізів з правої і лівої рук Б. були виявлені епітеліальні клітини та білок людини, походження яких можливо від нього і від К.

Суд правильно обґрунтував обвинувачення Б. наведеними доказами, зокрема його показаннями на досудовому слідстві, оскільки вони узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів у їх достовірності.

Таким чином, доводи касаційної скарги Б. про те, що він не вбивав К., а останній міг померти від тілесних ушкоджень, завданих йому раніше, визнані необґрунтованими.

У справі достовірно встановлено, що К. помер від механічної асфіксії. Настання смерті від цього не може бути відтерміноване від моменту заподіяння тілесних ушкоджень, пов’язаних з перекриттям чи ушкодженням органів дихання, і в цей час, тобто 17 вересня 2008 р., у період з 13 год. і до моменту виявлення трупа К., інших осіб, крім Б. та самого К., у камері не було.

Необґрунтованими визнані також доводи касаційної скарги Б. про застосування до нього незаконних методів ведення слідства, унаслідок чого він обмовив себе у вчиненні злочину. Як убачається з матеріалів справи, таких заяв під час досудового слідства та судового розгляду справи він не робив. Перед допитом Б. як підозрюваного та обвинуваченого йому були роз’яснені всі права, передбачені Конституцією України та відповідними статтями КПК, зокрема і право на захист, право відмовитись від дачі показань та відповідати на запитання, а також право не свідчити проти себе. Б. було призначено захисника, проти участі якого він також не заперечував і у присутності якого (тобто в умовах, що виключали незаконний вплив на нього) дав показання про обставини вбивства К. У цих показаннях він повідомляв такі деталі, які могли бути відомі лише виконавцю злочину.

Суд належним чином дослідив ці та інші докази у справі, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм належну оцінку. Докази у справі узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо їх достовірності, а тому суд правильно обґрунтував ними обвинувачення Б.

Порушень кримінально-процесуального закону під час розслідування справи та її судового розгляду, які б ставили під сумнів висновки суду щодо винуватості Б. у вчиненні злочину, не встановлено.

Дії Б. за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковані правильно.

Однак, обираючи покарання Б., суд не дотримав вимог статей 65—67 КК.

Відповідно до вимог закону щодо загальних засад призначення покарання, обираючи покарання, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Санкція ч. 2 ст. 115 КК є альтернативною і тому суд в обов’язковому порядку має навести мотиви про необхідність призначення винній особі покарання у виді довічного позбавлення волі, а також навести обставини, за яких підвищується ступінь суспільної небезпечності особи винного і вчиненого ним злочину, що позбавляє суд можливості призначити йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

У вироку щодо Б. при призначенні найбільш суворого покарання суд зазначив, що враховує стан його здоров’я і настання тяжких наслідків у виді смерті потерпілого. На інші обставини, що характеризують особу засудженого та за якими підвищується ступінь суспільної небезпечності його або вчиненого ним злочину, для обґрунтування висновку про обрання виду покарання суд не послався.

Колегія суддів вважає, що таке формулювання висновку суду про необхідність обрання Б. покарання у виді довічного позбавлення волі не ґрунтується на законі, оскільки настання смерті потерпілого є ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК, а стан здоров’я винної особи не може бути підставою для обрання їй найбільш суворого покарання.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила змінити вирок Апеляційного суду Одеської області від 29 квітня 2009 р. щодо Б.: виключити з вироку посилання суду при призначенні йому покарання на настання тяжких наслідків у виді смерті потерпілого; пом’якшити Б. покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до 15 років позбавлення волі.

На підставі ч. 2 ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового складання призначеного покарання та невідбутої частини покарання за вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 18 квітня 2005 р. призначила Б. остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 20 років.