Постановлено стягнути з Н. на користь потерпілої Б.Т. 13 тис. 331 грн матеріальної шкоди та 18 тис. грн — моральної.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 31 січня 2007 р. зазначений вирок у частині вирішення цивільного позову скасував, а справу направив для вирішення цього позову в порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишено без змін.

Згідно з вироком суду Н. визнано винним у тому, що він 16 грудня 2005 р., здійснюючи на автомобілі рух заднім ходом за обмеженого огляду з кабіни водія, на порушення п. 10.9 Правил дорожнього руху (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2003 р. № 1306) не звернувся за допомогою до інших осіб для забезпечення безпеки руху, внаслідок чого наїхав на Б., заподіявши потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла.

У касаційній скарзі потерпіла Б.Т. просила скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м’якості.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки районного суду про доведеність винності Н. у вчиненні злочину, за який його засуджено, обґрунтовано наявними у справі доказами, що в касаційному порядку не оскаржено. Порушень кримінально-процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність засудженого та на кваліфікацію його дій, не виявлено.

Проте суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, на порушення ст. 65 КК повною мірою не врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого Н. злочину, дані, що характеризують його особу та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до вимог ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Районний суд, мотивуючи рішення про звільнення Н. на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, послався на те, що той раніше не засуджувався, а тяжкий злочин вчинив через необережність, та визнав обставинами, що пом’якшують покарання, наявність на утриманні засудженого дітей та його щире каяття.

Однак зазначені обставини суд першої інстанції не перевірив, тому його рішення про звільнення Н. від відбування покарання з випробуванням належним чином не вмотивоване.

Під час досудового слідства та на початку судового засідання Н. не визнавав себе винним у вчиненні злочину і відповідно заподіяну шкоду потерпілій Б., коли вона перебувала в лікарні, не відшкодував.

Згідно зі ст. 66 КК щире каяття може бути визнане обставиною, що пом’якшує покарання винного. Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалася. Даних про таку оцінку Н. своїх дій у матеріалах справи не має.

Крім того, районний суд, визнаючи обставиною, що пом’якшує покарання, наявність на утриманні засудженого неповнолітніх дітей, повною мірою не перевірив, чи виконує Н. батьківські обов’язки.

На неповноту дослідження даних про особу Н. та невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м’якості потерпіла Б.Т. посилалась у апеляційній скарзі, однак її доводи в апеляційному порядку належним чином не перевірені.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Сквирського районного суду Київської області від 6 листопада 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2007 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суддів. При цьому колегія суддів зазначила, що під час нового розгляду справи необхідно вжити передбачених законом заходів до всебічного, повного й об’єктивного розгляду всіх обставин справи та постановити законний та обґрунтований вирок.