Верховный Суд Украины. Сделано в компании
Виадук-Телеком
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 17 КАСУ спори за зверненням територіальних органів Державної інспекції з контролю за цінами про стягнення санкцій за порушення державної дисципліни цін підвідомчі адміністративним судам
Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 7 лютого 2006 р.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні Знам”янської районної санітарно-епідеміологічної станції Кіровоградської області на постанову Вищого господарського суду України від 15 листопада 2005 р. у справі за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Кіровоградській області до Знам”янської районної санітарно-епідеміологічної станції Кіровоградської області про стягнення 54 тис. 538 грн економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2004 р. Державна інспекція з контролю за цінами в Кіровоградській області подала позов у господарський суд Кіровоградської області до Знам”янської районної санітарно-епідеміологічної станції про стягнення 54 тис. 538 грн. економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2005 р. позов задоволено.
Постановою Вищого господарського суду від 15 листопада 2005 р. рішення суду першої інстанції у справі залишено без змін.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстави порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19 січня 2006 р. порушено провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 15 листопада 2005 р. у справі № 12/411.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У мотивувальній частині постанови суд касаційної інстанції зазначив, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ) не віднесено до компетенції адміністративних судів спори, де позивачами є територіальні органи Державної інспекції з контролю за цінами. Статтею 50 КАСУ встановлено перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб’єктів владних повноважень і на даний час цей перелік є вичерпним, а тому даний спір підвідомчий господарським судам.
Але погодитися з зазначеним висновком суду касаційної інстанції не можна.
Статтею 4 Закону України “Про ціни і ціноутворення” визначено повноваження Кабінету Міністрів України в галузі ціноутворення, зокрема встановлено, що Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).
Таким органом, відповідно до Положення про Державну інспекцією з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819 є Державна інспекція з контролю за цінами (далі – Держінспекція). Інспекція є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується йому.
Згідно з п. 11 Положення Держінспекція має територіальні органи — державні інспекції з контролю за цінами в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за цінами і мають права, передбачені пунктами 4,5 Положення.
За змістом абз. 2 п. 4 Положення Держінспекція відповідно до покладених на неї завдань у межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування.
Відповідно до ч. 1 п. 5 Положення Держінспекція має право проводити в органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов’язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів.
Положеннями Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України 3 грудня 2001 р. № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 р. за № 1047/6238, прийняття рішень про застосування економічних або фінансових (штрафних) санкцій за фактами порушення державної дисципліни цін покладено на Держінспекцію з контролю за цінами та відповідні державні інспекції з контролю за цінами а Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Пункт 4 ст. 17 визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Отже, спори за зверненням територіальних органів Держінспекції з контролю за цінами про стягнення зазначених санкцій підвідомчі адміністративним судам.
Відтак, Вищий господарський суд України, ухвалюючи постанову вийшов за межі своєї компетенції, у зв’язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню, а справа - направленню до Вищого господарського суду України для виконання вимог ч. 2 п. 10 Прикінцевих та перехідних положень КАСУ.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111
17
—111
20
ГПК України, Судова палата,
п о с т а н о в и л а :
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 15 листопада 2005 р. у справі № 12/411 скасувати.
Справу направити до Вищого господарського суду України для виконання вимог ч. 2 п. 10 Прикінцевих та перехідних положень КАСУ.
Постанова є остаточна і оскарженню не підлягає.