Щодо штрафних санкцій, запроваджених Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", застосовуються строки давності, передбачені статтею 15 цього Закону, а не строки накладення адміністративно-господарських санкцій, установлені статтею 250 Господарського кодексу України.

20 січня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля" (далі – ВАТ) справу за його позовом до Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У липні 2006 року ВАТ звернулося з позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 травня 2006 року № 000106164/0/0, яким на нього накладено штрафні санкції, нараховані за несвоєчасну сплату (погашення) узгодженого податкового зобов’язання.

Господарський суд Луганської області постановою від 29 серпня 2006 р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2006 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 червня 2008 р. рішення судів попередніх інстанцій скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

У скарзі до Верховного Суду України про перегляд за винятковими обставинами ухвали суду касаційної інстанції ВАТ, посилаючись на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати цю ухвалу, залишивши в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та запереченнях доводи, вважає, що підстав для задоволення скарги немає. Скасовуючи ухвалені у цій справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направляючи її на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що строки застосування адміністративно-господарських санкцій, установлені статтею 250 Господарського кодексу України, не поширюються на випадки накладення штрафних санкцій за порушення платником податків правил оподаткування у порядку, визначеному Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-ІІІ). Такий висновок є правильним, оскільки цей Закон, як зазначено в абзаці 1 його преамбули (зі змінами, внесеними Законом України від 20 лютого 2003 року № 550-VІ), є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

У пункті 1.5 статті 1 Закону № 2181-ІІІ штрафну санкцію (штраф) визначено як плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, установлених відповідними законами.

Згідно з пунктом 17.1 статті 17 того самого Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків. Відповідно до пункту 17.3 зазначеної статті сплата (стягнення) передбачених нею штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, порушення платником податків строків погашення податкового зобов’язання, установлених пунктом 5.3 статті 5 Закону № 2181-ІІІ, тягне за собою накладення на нього контролюючим органом штрафу шляхом прийняття акта ненормативного характеру у формі податкового повідомлення, яке згідно з пунктом 1.9 статті 1 зазначеного Закону є письмовим повідомленням про обов’язок платника податків сплатити суму податкового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. При визначенні суми податкових зобов’язань податковий орган має враховувати строки давності, встановлені статтею 15 Закону № 2181-ІІІ.

Таким чином, щодо штрафних санкцій, запроваджених Законом № 2181-ІІІ, застосовуються строки давності, передбачені цим Законом, а не строки накладення адміністративно-господарських санкцій, установлені статтею 250 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене касаційним судом правильно застосовано норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення, тому в задоволенні скарги слід відмовити.

Керуючись частиною 2 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля" відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2008 р. залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.