Прийняття рішення про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину чи щодо конкретної особи належить до компетенції осіб, зазначених у ч. 1 ст. 98 КПК України. У зв’язку з цим суд не вправі скасувати постанову про порушення кримінальної справи з тих підстав, що справу порушено за фактом вчинення злочину, а не щодо конкретної особи

Прокурор Дергачівського району Харківської області постановою від 16 листопада 2009 р. порушив кримінальну справу за фактом грубого порушення законодавства про працю службовими особами Центру відпочинку (далі — ЦВ) у зв’язку з тим, що вони всупереч вимогам ст. 24 КЗпП щодо обов’язковості додержання письмової форми при укладенні трудового договору з фізичною особою використовували найману працю П.Н. та неповнолітніх Х., 1993 р.н., і Б.М., 1994 р.н., без належного оформлення з ними трудових договорів, визначивши щоденний графік роботи з 20-ї по 4-ту год. без перерви.

Дергачівський районний суд Харківської області постановою від 23 лютого 2010 р. скасував постанову прокурора Дергачівського району від 16 листопада 2009 р. про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК, за фактом грубого порушення законодавства про працю службовими особами ЦВ.

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 12 квітня 2010 р. постанову районного суду залишив без змін.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, порушив питання про скасування судових рішень через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Він вказав на наявність приводів і достатніх підстав для порушення справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК, а також пропонував направити матеріали на новий судовий розгляд.

Перевіривши матеріали судового провадження й матеріали дослідчої перевірки, що стали підставою для порушення кримінальної справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 236⁸ КПК суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, повинен перевірити наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Виходячи зі змісту положень ст. 382 КПК, апеляційний суд при перевірці судових рішень у цій категорії справ має з’ясувати, чи розглянув суд першої інстанції скаргу з додержанням вимог процесуального закону.

Розглядаючи скаргу адвоката в інтересах С., суд першої інстанції не дотримав зазначених вимог закону. Апеляційний суд також належним чином не перевірив законність постанови районного суду.

Скасовуючи постанову прокурора про порушення кримінальної справи, суд першої інстанції послався на те, що прокурор не витребував і не дослідив дані про володільця, директора та інших службових осіб ЦВ, не опитав їх, не встановив особу, на яку працівники ЦВ вказують як на таку, яка їх приймала на роботу. Районний суд також зазначив, що не витребувано документи із пенсійного фонду, податкової інспекції тощо, які б підтвердили факт наявності чи відсутності трудових відносин між працівниками і ЦВ.

Крім того, скасування постанови про порушення кримінальної справи суд обґрунтував ще й тим, що її слід було порушити не за фактом вчинення злочину, а щодо певних осіб, оскільки він вважав, що прокурору були відомі підозрювані у вчиненні злочину особи.

Проте такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону.

Як убачається з матеріалів справи, приводом до її порушення стало безпосереднє виявлення прокурором ознак злочину. Також було встановлено достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, що й стало підставою для порушення кримінальної справи. Зокрема, було опитано працівників П.Н., Б.М., Х., П.Є., Б.А., Р., які повідомили, що трудовий договір при прийнятті на роботу в ЦВ з ними не уклали, а працювали вони за усною домовленістю.

Згідно з довідкою при проведенні перевірки діяльності ЦВ Державна інспекція праці встановила порушення законодавства про працю. Встановити ж інші дані, про які зазначив суд у постанові, слідчому належало у процесі досудового слідства, яке розпочинають винесенням постанови про порушення кримінальної справи.

Суд не взяв до уваги те, що згідно з положеннями законодавства про працю укладення трудового договору оформляється відповідним наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, що й свідчить про зарахування працівника на роботу.

Пленум Верховного Суду України в п. 5 постанови від 4 червня 2010 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи» роз’яснив, що прийняття рішення про порушення кримінальної справи за фактом учинення злочину чи щодо конкретної особи належить до компетенції осіб, зазначених у ч. 1 ст. 98 КПК. У зв’язку з цим суд не вправі скасувати постанову про порушення кримінальної справи з тих підстав, що справу порушено за фактом вчинення злочину, а не щодо конкретної особи.

На підставі викладеного постанова та ухвала суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону щодо цієї категорії справ.

Виходячи із зазначеного, керуючись статтями 394, 396 КПК та абз. 1 п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирішила касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій задовольнити, постанову Дергачівського районного суду Харківської області від 23 лютого 2010 р. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2010 р. скасувати, а матеріали провадження за скаргою адвоката в інтересах С. направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції .