Частиною 4 ст. 652 ЦК встановлено, що зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Настання світової фінансової кризи не є істотною зміною обставин, якими сторони договору керувалися при його укладенні, оскільки економічна криза має загальний характер і стосується обох договірних сторін, отже, не може бути підставою для зміни або розірвання договору в судовому порядку

У квітні 2009 р. С. звернувся до суду з допов­неним пізніше позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (далі — ТОВ) про зміну договору у зв’язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при його укладенні, а також про визнання права власності на автокран.

Позивач зазначив, що 3 березня 2008 р. уклав із ТОВ договір фінансового лізингу, за яким відповідач придбав обраний ним, позивачем, автокран, сплативши за нього покупну ціну, яка становить еквівалент 283 тис. 320 доларів США, та передав цей автокран за плату йому в користування. С. зобов’язався згідно із затвердженим сторонами договору графіком здійснювати лізингові платежі. Оскільки на час укладення договору курс української гривні до іноземних валют був стабільним, а згодом внаслідок світової фінансової кризи різко змінився, що значно погіршило фінансовий стан позивача, він у грудні 2008 р. звернувся до відповідача з пропозицією здійснити лізингові платежі за курсом гривні до долара США, який існував на час укладення договору, однак той на таку пропозицію не погодився. Вважаючи різке падіння курсу гривні до іноземних валют істотною зміною обставин, якими вони з відповідачем керувалися при укладенні договору фінансового лізингу, позивач із підстав, передбачених ст. 652 ЦК, просив у судовому порядку змінити договір і визнати правомірним внесення ним лізингових платежів за тим курсом гривні до долара США, який існував на час укладення до­говору; визнати безпідставним нарахування йому ТОВ штрафних санкцій та, оскільки, за його підрахунками, він повністю розрахувався з відповідачем за автокран, визнати за ним право власності на нього.

Справу суди розглядали неодноразово. Останнім рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 січня 2011 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5 травня 2011 р. та ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2011 р., позов задоволено частково: змінено укладений 3 березня 2008 р. між С. і ТОВ договір фінансового лізингу з дня перевищення встановленого Національним банком України курсу української гривні до долара США рівня 5,05 грн за 1 долар США; визнано належним виконанням зобов’язань за договором здійснення С. лізингових платежів за курсом гривні до долара США, який існував на день укладення договору; визнано неправомірним нарахування ТОВ штрафних санкцій за порушення С. графіка здійснення лізингових платежів; визнано за С. право власності на автокран КС-5576К, 2008 р. випуску.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ТОВ просило скасувати зазначену ухвалу судді касаційного суду і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. ТОВ послалося на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми ст. 652 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема зазначило, що на відміну від рішень судів касаційної інстанції в інших справах, у яких настання світової фінансової кризи не визнано істотною зміною обставин, якими сторони договору керувалися при його укладенні, оскільки економічна криза має загальний характер і стосується обох договірних сторін, у цій справі суд касаційної інстанції погодився з протилежним висновком суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд Украї­ни дійшов висновку, що заява підлягає за­доволенню з огляду на таке.

Ухвалюючи рішення про зміну договору, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що настання світової фінансової кризи є істотною зміною обставин, якими сторони договору фінансового лізингу керувалися при його укладенні.

Однак із таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 ст. 652 ЦК, — змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтере­совану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтере­сована сторона.

Частиною 4 ст. 652 ЦК встановлено, що зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Суд установив, що 3 березня 2008 р. між С. і ТОВ укладено договір фінансового лізингу, за яким ТОВ придбало обраний С. у зазначеного ним покупця автокран КС-5576К та передало його у користування С. з обов’язком сплати останнім лізингових платежів згідно з доданим до договору графіком.

Для визначення вартості автокрана та розміру лізингових платежів сторони договору обрали умовну одиницю — суму, виражену в українській гривні, яка дорівнює одному долару США за курсом Національного банку України (пункти 2.3 та 7.1 договору). Також С. і ТОВ обумовили в договорі, що поточний лізинговий платіж, який підлягає сплаті в гривнях, розраховується за формулою з урахуванням курсу гривні до долара США, який існував на день платежу (п. 7.12 договору), що відповідає ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК.

Наведене свідчить про те, що в момент укладення договору його сторони не лише не керувалися тим, що курс української гривні до долара США протягом строку дії договору залишатиметься стабільним, а й допускали можливість його падіння, та, включаючи в договір умову, яка передбачає здійснення лізингових платежів у сумі, визначеній залежно від курсу гривні до долара США на день платежу, лізингодавець ТОВ намагався уникнути ризику, пов’язаного з можливим падінням курсу гривні, а лізинго­одержувач С. взяв на себе такий ризик.

За таких обставин висновок суду про те, що настання світової фінансової кризи є істотною зміною обставин, якими сторони договору фінансового лізингу С. і ТОВ керувалися при його укладенні, є помилковим.

Правову позицію, яка зводиться до того, що настання світової фінансової кризи не є істотною зміною обставин, якими сторони договору керувалися при його укладенні, оскільки економічна криза має загальний характер і стосується обох договірних сторін, отже, не може бути підставою для зміни або розірвання договору в судовому порядку, суди касаційної інстанції висловлювали в рішеннях, на які як на приклад неоднакового застосування ними однієї й тієї самої норми матеріального права послалося в зая­ві ТОВ. Зокрема, така правова позиція висловлена у постановах Вищого господарського суду України від 18 листопада та 2 грудня 2009 р., від 20 січня та 17 лютого 2010 р., Судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України як суду касаційної інстанції — у рішенні від 22 вересня 2010 р.

Отже, суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну й ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Керуючись п. 1 ст. 355, ч. 1 ст. 360⁴, п. 1 ч. 1 ст. 360³ ЦПК, Верховний Суд України заяву ТОВ задовольнив: ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2011 р. скасував, справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції.