Відповідно до статей 111¹⁴, 111¹⁶ ГПК України Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно з підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Розбіжності в застосуванні касаційним судом норм процесуального права, якими регулюється питання підвідомчості справ, а не норм матеріального права, що встановлюють права та обов’язки сторін у правовідносинах щодо предмета договору, не дають підстав для перегляду постанови касаційного суду Верховним Судом України

У грудні 2009 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Титан» (далі — ТОВ) звернулося з позовом до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії цього банку (далі — Банк) про визнання недійсними кредитного договору від 3 липня 2008 р. № 210/06/КД/133 та договору застави майна від 3 липня 2008 р. № 210/06/ДЗ/99, укладених з відповідачем.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 26 січня 2010 р. припинив провадження у справі № 1/6пд на підставі п. 5 ст. 80 ГПК у зв’язку з тим, що сторони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 2 березня 2010 р. у справі № 1/6пд задоволено апеляційну скаргу ТОВ, скасовано ухвалу Господарського суду Донецької області від 26 січня 2010 р., а справу направлено для розгляду до господарського суду першої інстанції.

Вищий господарський суд України постановою від 15 червня 2010 р. скасував постанову Донецького апеляційного господарського суду від 2 березня 2010 р., а ухвалу Господарського суду Донецької області від 26 січня 2010 р. залишив без змін.

В основу постанови касаційного суду покладено висновки про те, що відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК¹ підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб. Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо між сторонами укладено третейську угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.

ТОВ у порядку ст. 111¹⁹ ГПК подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 р. у справі № 1/6пд з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 5, п. 11 ст. 6 Закону від 11 травня 2004 р. № 1701-IV «Про третейські суди» (далі — Закон) у правовідносинах, що вінікають при передачі спору про визнання правочинів недійсними на розгляд третейського суду.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявник надав постанову Вищого господарського суду України від 21 червня 2010 р. у справі № 1/5пд, в якій висловлено правову позицію про те, що спори щодо визнання правочинів недійсними розглядаються виключно судами загальної юрисдикції.

Вищий господарський суд України ухвалою від 10 грудня 2010 р. у справі № 1/6пд відновив ТОВ пропущений строк на звернення із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 р., вирішив питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови касаційного суду.

Ухвалами Верховного Суду України від 19 січня 2011 р. відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 р. у справі № 1/6пд; витребувано матеріали справи; доручено голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати разом з відповідними фахівцями цієї ради науковий висновок щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 5, п. 11 ст. 6 Закону у правовідносинах, що виникають при передачі спору про визнання правочинів недійсними на розгляд третейського суду; визначено Міністерство юстиції України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо правового регулювання ст. 5, п. 11 ст. 6 Закону у правовідносинах, що виникають при передачі спору про визнання правочинів недійсними на розгляд третейського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Банку, представників Міністерства юстиції України, дослідивши доводи ТОВ, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарські суди встановили, що ТОВ звернулося з позовом до Банку про визнання недійсними укладених з відповідачем кредитного договору від 3 липня 2008 р. № 210/06/КД/133 та договору застави майна від 3 липня 2008 р. № 210/06/ДЗ/99.

Водночас господарський суд встановив, що п. 6.2 спірних договорів визначено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону, домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Я. Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків. У разі неможливості розгляду спору цим третейським суддею спір розглядається третейським суддею М. або Б. у порядку черговості, встановленому в цьому пункті. Якщо спір не може бути розглянутий визначеними в зазначеному пункті суддями, суддю призначає Голова Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту цього суду.

Відповідач у справі подав клопотання про припинення провадження у справі, оскільки між сторонами у справі укладено третейську угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду від 2 березня 2010 р. та залишаючи без змін ухвалу Господарського суду Донецької області від 26 січня 2010 р., виходив із того, що підвідомчий господарським судам спір відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб.

Касаційний суд також зазначив, що за умови укладення сторонами до порушення провадження у справі третейської угоди про передачу спору на вирішення третейського суду, господарський суд припиняє провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК, а у разі якщо така угода укладена сторонами після порушення провадження у справі, господарський суд припиняє провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 цієї статті ГПК.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 р. у справі № 1/6пд заявник зазначив про виявлення неоднакового застосування судом касаційної інстанції ретейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявник надав постанову Вищого господарського суду України від 21 червня 2010 р. у справі № 1/5пд, в якій касаційний суд, залишаючи без зміни постанову апеляційного господарського суду, якою скасовано ухвалу господарського суду першої інстанції, а справу направлено до місцевого господарського суду для розгляду, зазначив про те, що спори щодо визнання правочинів недійсними розглядаються виключно судами загальної юрисдикції, до яких третейські суди не належать.

Отже, прийняті касаційним судом рішення у справах № 1/5пд і № 1/6пд свідчать про розбіжності в застосуванні норм процесуального права, якими регулюються питання підвідомчості справ, а не норм матеріального права, що встановлюють права та обов’язки сторін у правовідносинах щодо предмета договору.

Відповідно до статей 111¹⁴, 111¹⁶ ГПК Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно з підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Тому заява задоволенню не підлягає.

За таких обставин та керуючись статтями 111¹⁴—111²⁶ ГПК, Верховний Суд України постановив у задоволенні заяви ТОВ відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.

¹У редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин