Відповідно до ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
При наданні наймачеві, що перебував на обліку як такий, що потребує поліпшення житлових умов, іншого жилого приміщення до нього переселяються і члени сім’ї, якщо вони включені в ордер і дали письмову згоду на переселення в це приміщення (статті 52, 58 ЖК України, пункти 64, 66 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР).
Оскільки при відмові дати таке зобов’язання за особами, щодо яких приймалося рішення про надання жилого приміщення, зберігається право на раніше займане приміщення, відсутність згоди членів сім’ї на звільнення займаного приміщення є перешкодою для видачі ордера, що може бути підставою згідно зі ст. 59 ЖК України для перегляду рішення про надання ордера

У серпні 2007 р. Державне видавництво «Преса України» (далі — Видавництво), М. звернулися до суду із позовом до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації (далі — Держадміністрація), Б.Т., Б.О., Б.В., Б.М. про визнання недійсним ордера.

Позивачі мотивували вимоги тим, що відповідачі порушили порядок та умови отримання ордера на квартиру № 74 у будинку № 18-ж на одній із вулиць у м. Києві, а також було порушено право М. на поліпшення житлових умов та отримання жилого приміщення, а саме квартири № 13 у будинку № 27 теж у м. Києві. Вони просили суд визнати недійсним ордер № 01717 від 30 грудня 2005 р., виданий Держадміністрацією Б.Т., Б.О., Б.В., Б.М.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 5 лютого 2009 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2009 р., у задоволенні позову відмовив.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі Видавництво просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи, наведені у скарзі, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що Б.Т. працювала у Видавництві та перебувала на квартирному обліку за місцем роботи. У 1989 р. їй була надана однокімнатна квартира № 13 в будинку № 27 у м. Києві без зняття з квартирного обліку.

Спільним рішенням профспілкового комітету й адміністрації Видавництва від 30 червня 2005 р. Б.Т. на сім’ю з чотирьох осіб надано двокімнатну квартиру № 74 в будинку № 18-ж за умови звільнення ними квартири № 13 в будинку № 27.

Відповідачі погодилися з такою умовою і 13—17 жовтня 2005 р. підписали письмові зобов’язання про виселення із зазначеної квартири та зняття з реєстрації.

30 грудня 2005 р. Держадміністрація видала Б.Т. ордер на сім’ю із чотирьох осіб на право зайняття двокімнатної квартири № 74 в будинку № 18-ж. На підставі цього ордера відповідачі вселились у цю квартиру, однак у квартирі № 13 в будинку № 27 залишився проживати Б.О.

Спільним рішенням профспілкового комітету та адміністрації Видавництва від 5 грудня 2005 року М. надано квартиру № 13 в будинку № 27, а 9 червня 2006 р. їй було видано ордер на цю квартиру, який, однак, втратив чинність.

Оскільки відповідачі не виконали своїх зобов’язань про звільнення квартири, в якій залишився проживати Б.О., спільним рішенням профспілкового комітету та адміністрації Видавництва від 21 вересня 2005 р. рішення від 30 червня 2005 р. в частині надання Б.Т. двокімнатної квартири скасоване.

Відмовляючи Видавництву у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачі правомірно отримали ордер на квартиру № 74 в будинку № 18-ж, оскільки перебували на квартирному обліку як громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, та що немає підстав для визнання зазначеного ордера недійсним.

Однак з такими висновками погодитися не можна, оскільки їх суди дійшли з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до чинного законодавства при наданні наймачеві іншого жилого приміщення до нього переселяються і члени сім’ї, якщо вони включені в ордер і дали письмову згоду на переселення в це приміщення (статті 52, 58 ЖК, пункти 64, 66 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 р. № 470).

Оскільки при відмові дати таке зобов’язання за особами, щодо яких приймалося рішення про надання жилого приміщення, зберігається право на займане приміщення, відсутність згоди членів сім’ї на звільнення займаного приміщення є перешкодою для видачі ордера і може бути підставою для перегляду рішення про надання квартири.

У разі відмови членів сім’ї (які дали письмову згоду на переселення у надане жиле приміщення) звільнити займане жиле приміщення, суд вправі виселити їх з мотивів надання іншого жилого приміщення чи ухвалити рішення про визнання недійсним ордера, виходячи зі змісту заявленого позову.

Враховуючи положення статей 3, 4, 11, 27, 31 ЦПК право визначати предмет і підставу позову та спосіб захисту порушеного права належить позивачеві, у зв’язку з чим висновок суду про наявність у позивача можливості здійснити захист свого права в інший, ніж ним обрано спосіб, не можна визнати обґрунтованим.

Не можна погодитись і з висновком суду про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним ордера, виданого відповідачам на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Видавництва від 30 червня 2005 р.

Давши правильну юридичну кваліфікацію правовідносинам сторін та правильно визначивши правову норму, яка регулює ці правовідносини — ст. 59 ЖК, суд неправильно витлумачив її зміст та у зв’язку з цим зробив неправильні правові висновки, які не відповідають дійсному змісту цієї норми.

Так, відповідно до ст. 59 ЖК ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку та умов надання жилих приміщень.

Оскільки умовою надання відповідачам двокімнатної квартири № 74 у будинку № 18-ж було звільнення ними займаної однокімнатної квартири № 13 в будинку № 27, то невиконання ними цієї умови відповідно до ст. 59 ЖК є підставою для визнання виданого ордера недійсним з наслідками, передбаченими ст. 117 ЖК.

Ураховуючи, що при вирішенні питання про визнання ордера недійсним має одночасно вирішуватися і питання про застосування наслідків, передбачених ст. 117 ЖК, а для їх застосування необхідне встановлення певних фактів, зазначених у цій нормі, які судом не досліджувалися і не встановлювалися, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Видавництва задовольнила частково: рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 лютого 2009 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2009 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.