Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, як підставу для розірвання договору на вимогу однієї сторони закон передбачає не тільки факт порушення умов договору другою стороною, а й обов’язково наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.
Суд мав з’ясувати, чи було завдано порушенням банком і позичальником умов договорів поруки шкоди іншим учасникам цих договорів

Позивачі зазначили, що 18 червня 2007 р. між Банком і Д.Ю. було укладено кредитний договір, за яким Банк надав Д.Ю. кредит у сумі 1 млн 294 тис. доларів США під 14 % річних, а також 18 червня 2007 р. вони, позивачі, уклали з Банком та Д.Ю. договори поруки, за якими поручилися за виконання Д.Ю. своїх зобов’язань за укладеним з Банком кредитним договором. Посилаючись на те, що пізніше Банк і Д.Ю. неодноразово змінювали умови кредитного договору без їхньої як поручителів згоди, внаслідок чого збільшився обсяг їх відповідальності, позивачі просили про розірвання договорів поруки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 3 грудня 2009 р. та додатковим рішенням цього суду від 17 грудня 2009 р. позов задоволено.

Апеляційний суд м. Севастополя рішенням від 1 квітня 2010 р. рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову Д.О. про розірвання договору поруки скасував і ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в позові. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі Банк, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог С.А. і С.Т. та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про розірвання укладених позивачами С.А. та С.Т. з Банком і позичальником Д.Ю. договорів поруки, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив із того, що Банк та позичальник Д.Ю. змінили умови кредитного договору без згоди позивачів як поручителів, внаслідок чого збільшився обсяг їх відповідальності.

Однак із таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суд установив, що 18 червня 2007 р. між Банком та Д.Ю. було укладено кредитний договір. Того ж дня між Банком, Д.Ю., а також С.А. і С.Т. укладено договори поруки, за якими С.А. та С.Т. поручилися перед Банком за виконання Д.Ю. зобов’язань за кредитним договором.

Згідно з підпунктом 4.4 укладених Банком, позичальником і С.А. та С.Т. договорів поруки внесення змін і доповнень у кредитний договір, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без згоди поручителя.

Як установив суд, 3 жовтня та 28 листопада 2008 р. Банк і позичальник без згоди поручителів С.А. та С.Т. внесли зміни до кредитного договору щодо зобов’язань позичальника, внаслідок чого обсяг відповідальності поручителів збільшився.

Встановивши такі обставини, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для розірвання укладених із С.А. та С.Т. договорів поруки, однак при цьому не взяв до уваги того, що як підставу для розірвання договору на вимогу однієї сторони закон передбачає не тільки факт порушення умов договору другою стороною, а й обов’язково наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

Суд також не з’ясував, чи було завдано порушенням Банком і позичальником умов договорів поруки шкоди іншим учасникам цих договорів ù поручителям С.А. та С.Т.

Крім того, взявши в основу свого висновку про те, що внаслідок зміни Банком і позичальником умов кредитного договору обсяг відповідальності поручителів збільшився, висновок експерта від 22 березня 2010 р., суд на порушення вимог ст. 212 ЦПК не вивчив ретельно експертного висновку від 31 березня 2010 р., згідно з яким загальний обсяг платежів позичальника після внесення змін до кредитного договору не змінився, і не дав йому належної оцінки, а лише зазначив як підставу для відхилення цього висновку його невідповідність експертному висновку від 22 березня 2010 р.

Розглядаючи спір про розірвання договорів, суд також не вирішив питання про залучення до участі у справі як відповідача однієї із сторін цих договорів — позичальника Д.Ю., що відповідно до п. 4 ст. 311 ЦПК в редакції, чинній на час розгляду справи, було обов’язковою підставою для скасування рішення суду з передачею справи на новий розгляд.

Таким чином, суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, і згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог С.А. та С.Т. і направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги Д.О. оскаржене не було, тому не перевірялося судом касаційної інстанції відповідно до положень ст. 335 ЦПК.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338 і п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Банку задовольнила частково: рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 3 грудня 2009 р., додаткове рішення цього суду від 17 грудня 2009 р. та рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 1 квітня 2010 р. в частині вирішення позовних вимог С.А. та С.Т. скасувала і передала справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.