Оскільки строк погашення податкового векселя визначається Законом України «Про податок на додану вартість», а не Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинними на час виникнення спірних правовідносин), то штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 останнього із зазначених законів, не підлягають застосуванню за порушення строків сплати сум податку на додану вартість, визначених у податкових векселях

10 жовтня 2011 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стебницький калійний завод» (далі — ТОВ) до державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області (далі — ДПІ), треті особи — акціонерний комерційний банк «Укрсоцбанк», відділення державного казначейства у Дрогобицькому районі Львівської області, про визнання протиправною податкової вимоги, повернення з державного бюджету коштів та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановив:

У квітні 2007 р. ТОВ звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просило визнати: протиправною першу податкову вимогу ДПІ від 25 вересня 2006 р. № 1/622 та зобов’язати відповідача повернути позивачу з державного бюджету 42 тис. 621 грн 30 коп.; недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 18 жовтня 2006 р. № 0001781502/0 та рішення від 1 грудня 2006 р. № 500/24-122 про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів; протиправною другу податкову вимогу ДПІ від 30 жовтня 2006 р. № 2/693; недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 18 грудня 2006 р. № 0001781502/0/1.

Господарський суд Львівської області постановою від 30 серпня 2007 р. позов задовольнив. При цьому суд виходив із того, що оскільки термін погашення податкових векселів збігається з кінцевою датою подання податкової декларації, а Закон від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинний на час виникнення спірних правовідносин; далі — Закон № 168/97-ВР) не передбачає у таких випадках відповідних дій платника, то ТОВ правомірно обрало спосіб погашення податкових векселів — коли термін сплати виникає після закінчення терміну подачі декларації, а доводи ДПІ про те, що позивач повинен був діяти відповідно до варіанта погашення податкових векселів — коли термін сплати наступає раніше, ніж термін подання податкової декларації, є безпідставними.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 вересня 2008 р., залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2011 р., постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, касаційний суд погодився з його висновком про те, що термін сплати зобов’язань за податковими векселями слід вважати таким, що виник до закінчення терміну подачі податкової декларації за звітний період, коли відбулася його поставка митному органу, тому позивач повинен був погасити заборгованість шляхом перерахування коштів до бюджету. Оскільки оплату за спірними податковими векселями здійснено з простроченням сплати узгодженої суми податкового зобов’язання на 14 днів, ДПІ обґрунтовано застосувала до ТОВ штрафні (фінансові) санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону від 21 грудня 2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі — Закон № 2181-III).

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, ТОВ просило скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ТОВ постанові Вищого адміністративного суду від 25 березня 2010 р. по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано підпункт 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що оскільки оплату за податковими векселями здійснено з простроченням сплати узгодженої суми податкового зобов’язання на 14 днів, ДПІ обґрунтовано застосувала до ТОВ штрафні (фінансові) санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III.

У справі, постанову касаційного суду в якій додано до заяви позивача, цей суд послався на те, що оскільки строк погашення податкового векселя визначається п. 11.5 ст. 11 Закону № 168/97-ВР, а не Законом № 2181-III, то штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 останнього із зазначених законів, не підлягають застосуванню за порушення строків сплати сум податку на додану вартість, визначених у податкових векселях.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що ним було неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права.

Відповідно до підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що передбачена нею штрафна санкція застосовується лише у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених Законом № 2181-III.

Оскільки строк погашення податкового векселя визначається Законом № 168/97-ВР, а не Законом № 2181-III, то штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 останнього із зазначених законів, не підлягають застосуванню за порушення строків сплати сум податку на додану вартість, визначених у податкових векселях.

Крім того, суд касаційної інстанції помилково виходив із того, що в даному випадку термін погашення податкових векселів збігся з кінцевою датою подання податкової декларації.

За змістом п. 11.5 ст. 11 Закону № 168/97-ВР платники податку можуть надавати податковий вексель зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю. Якщо термін сплати зобов’язань за податковими векселями виникає до закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю, платник податку не включає суму зобов’язань за векселем до складу податкових зобов’язань та погашає вексель шляхом перерахування коштів до бюджету. Якщо термін сплати зобов’язань по податковому векселю виникає після закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю, сума зобов’язань за таким податковим векселем включається до складу податкових зобов’язань платника в звітному (податковому) періоді, в якому відбулася його поставка органу митного контролю.

При цьому Законом № 168/97-ВР не встановлено порядку обчислення початку перебігу такого строку.

Частиною 1 ст. 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня 1972 р. встановлено, що строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.

За змістом ст. 2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.

Статтею 253 ЦК встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Таким чином, висновки Вищого адміністративного суду України про правомірність дій ДПІ щодо застосування до ТОВ штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III, за прострочення оплати податкових векселів, а також про те, що кінцевий строк погашення виданих позивачем 22 серпня 2006 р. податкових векселів припав на 20 вересня 2006 р., є помилковими.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241—243 КАС, Верховний Суд України постановив:

Заяву ТОВ задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2011 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.