Розглянувши спір про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок неналежного виконання умов договору про надання послуг з перевалки з автомобільного чи залізничного транспорту на морські судна експортних та транзитних вантажів позивача, що призвело до пошкодження вантажу, суди всупереч положенням ст.ст. 4-3, 38, 43 ГПК України не встановили обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема: не встановили причину падіння та пошкодження вантажу, наявність чи відсутність передбачених договором підстав звільнення відповідача від відповідальності за заподіяну шкоду

У травні 2007 р. товариство з обмеженою відповідальністю “Дельта Марін Сервісес” (далі – ТОВ “Дельта Марін Сервісес”) звернулося до господарського суду з позовом, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просило стягнути з державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт” (далі – ДП “Маріупольський морський торговельний порт”) на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди 200 624, 33 грн. та на відшкодування заподіяної моральної шкоди 300 000 грн.

Позивач зазначав, що 29 листопада 2004 р. між ТОВ “Дельта Марін Сервісес” та ДП “Маріупольський морський торговельний порт” було укладено договір № 25-6/128/11, згідно з яким відповідач зобов'язався надавати позивачеві послуги з перевалки з автомобільного чи залізничного транспорту на морські судна експортних та транзитних вантажів позивача.

2 січня 2006 р. під час виконання робіт відповідно до зазначеного договору з вини працівників порту було пошкоджено вантаж, власником якого було ВАТ “Словважмаш”, а експедитором – ТОВ “Дельта Марін Сервісес”.

Посилаючись на те, що ТОВ “Дельта Марін Сервісес” на відшкодування заподіяної внаслідок пошкодження вантажу матеріальної шкоди сплатив ВАТ “Словважмаш” 138 440, 70 грн. та не отримав від останього 62 183, 63 грн. плати за надані експедиційні послуги, а внаслідок невиконання своїх зобовязань за договором щодо поставки обладнання кінцевому замовнику постраждала ділова репутація ТОВ “Дельта Марін Сервісес”; позивач просив задовольнити предявлені позовні вимоги.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 31 липня 2007 р. до участі в справі як третю особу було залучено ВАТ “Словважмаш”.

Рішенням господарського суду Донецької області від 7 травня 2008 р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22 липня 2008 р. рішення господарського суду Донецької області від 7 травня 2008 р. скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ДП “Маріупольський морський торгівельний порт” на користь ТОВ “Дельта Марін Сервісес” 138 440, 70 грн. заподіяної матеріальної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог ТОВ “Дельта Марін Сервісес” відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду від 19 листопада 2008 р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22 липня 2008 р. залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 5 лютого 2009 р. за касаційною скаргою Державного підприємства „Маріупольський морський торговельний порт” порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 19 листопада 2008 р.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 вересня 2004 р. між ТОВ “Дельта Марін Сервісес” та ВАТ “Словважмаш” було укладено договір № 159/45 на перевалку вантажу та транспортно-експедиційне обслуговування.

Відповідно до умов цього договору позивач зобов’язався на підставі заявки ВАТ “Словважмаш” надавати послуги з перевалки, транспортно-експедиційного обслуговування, митного оформлення в режимі “експорт” вантажів власними засобами або шляхом залучення інших осіб, а ВАТ “Словважмаш” зобов‘язався прийняти та оплатити надані послуги.

На виконання цього договору 29 грудня 2004 р. ТОВ “Дельта Марін Сервісес” уклав з ДП “Маріупольський морський торговельний порт” договір № 25-6/128/11, згідно з яким відповідач зобов'язався надавати позивачу послуги з перевалки з автомобільного чи залізничного транспорту на морські судна експортних та транзитних вантажів позивача, а позивач зобов'язався прийняти та сплатити вартість наданих послуг.

2 січня 2006 р. під час вивантаження місця № 132/168, розташованого на території ДП “Маріупольський морський торговельний порт”, внаслідок падіння було пошкоджено вантаж – “механізм переміщення коксовиштовхувача”, власником якого було ВАТ “Словважмаш”, про що було складено акт загальної форми № 3/1 від 5 січня 2006 р..

Актом експертизи № Є-6 від 5 січня 2006 р. Відділення у м. Маріуполь Донецької торгово-промислової палати було зроблено висновок про непридатність до експлуатації пошкодженого вантажу - “механізму переміщення коксовиштовхувача”.

16 березня 2006 р. ТОВ “Дельта Марін Сервісес” на підставі п. 4.2 договору № 159/45 від 14 вересня 2004 р. на відшкодування завданих пошкодженням вантажу збитків згідно платіжного доручення № 132 перерахувало ВАТ “Словважмаш” 138 440, 70 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ “Дельта Марін Сервісес” про стягнення з ДП “Маріупольський морський торговельний порт” вартості пошкодженого вантажу, суд першої інстанції виходив з відсутності вини відповідача у пошкодженні вантажу та відсутності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності за заподіяну позивачу шкоду.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та покладаючи на ДП „Маріупольський морський торговельний порт” обовязок відшкодувати ТОВ “Дельта Марін Сервісес” матеріальні збитки у сумі 138 440, 70 грн., яка була перерахована позивачем товариству “Словважмаш”, свій висновок мотивував неналежним виконанням ДП „Маріупольський морський торговельний порт” своїх зобовязань за договором № 25-6/128/11 від 29 листопада 2004 р. щодо прийняття усіх мір безпеки при виконанні робіт з переміщення багажу та відсутністю у позивача обов'язку погоджувати з відповідачем схеми стропування вантажу як великовагового чи негабаритного, оскільки його поставлено в порт 1 січня 2006 р. за залізничною накладною № 51215061 без посилання на специфіку вантажу.

З висновком суду апеляційної інстанції погодився і Вищий господарський суд України.

Проте свій висновок суди зробили з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 224, 225 ГК України, ст. 623 ЦК України боржник, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати кредитору у повному обсязі завдані порушенням збитки, включаючи реальні збитки, упущену вигоду та моральну шкоду у випадках, передбачених законом.

Пунктом 3.1.1. договору № 25-6/128/11 від 29 грудня 2004 р. встановлено, що ДП “Маріупольський морський торговельний порт” зобов’язаний проводити обробку вантажів вантажовласників у відповідності з нормами, які обумовлені Зводом звичаїв Маріупольського морського торговельного порту (далі – Звід), виданим начальником порту у відповідності до ст. 78 Кодексу торговельного мореплавства України.

Згідно із п. 3.11 Додатку 1 Зводу розміщення та кріплення великовагових вантажів і великогабаритного встаткування, що створюють питомі навантаження на суднові конструкції, що перевищують припустимі, повинні провадитися по індивідуальних проектах, розроблювальних спеціалізованою організацією й/або перевізником за рахунок вантажовласника та на його замовлення. Проект погоджується перевізником і вручається порту.

Договором № 25-6/128/11 від 29 грудня 2004 р. (п. 3.2.2.5.) передбачено, що схеми стропування великовагового і негабаритного устаткування, а також автотехніки повинні бути погоджені попередньо, а відправлення багажу здійснюється тільки після такого узгодження.

Відповідальність за оформлення документів та правильність відомостей, зазначених в документах, згідно із п. 5.6.1. договору № 25-6/128/11 від 29 грудня 2004 р., несе ТОВ “Дельта Марін Сервісес”.

Пунктом 5.5.2. договору № 25-6/128/11 від 29 грудня 2004 р. встановлено звільнення відповідача від відповідальності за пошкодження вантажу та інші збитки, заподіяні внаслідок неторимання або невчасного отримання інструкцій експедитора, необхідних документів, а також неправильного або неповного зазначення даних в дорученнях, інструкціях та інших документах.

Предявляючи позов, позивач спочатку посилався на те, що свій обов’язок щодо надання відповідачу схем стропування великовагового вантажу він виконав шляхом направлення листа № 38 від 1 січня 2006 р., а в подальшому зазначав про відсутність у нього такого обов’язку, оскільки вантаж не був великоваговим, не був поставлений в особливому режимі та за спеціальною накладною, як це передбачено Інструкцією з перевезення негабаритних і великовагових вантажів залізницями України, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв’язку України № 1026 від 23 листопада 2004 р.

Заперечуючи проти задоволення позову, ДП “Маріупольський морський торговельний порт” вважав пошкоджений вантаж великоваговим, а причиною такого пошкодження – ненадання йому ТОВ “Дельта Марін Сервісес” інструкцій та необхідних документів щодо вивантаження такого вантажу.

Розглянувши спір, суди усупереч положенням ст. ст. 4-3, 38, 43 ГПК України, не встановили обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема: не встановили причину падіння та пошкодження вантажу; чи є пошкоджений вантаж великоваговим або негабаритним; на кого із учасників господарських зобов'язань покладено обов'язок вказувати відомості про великоваговість або негабаритність вантажу у супроводжувальних вантаж документах; підстави надання позивачем відповідачу схем стропування вантажу, який було пошкоджено, як великовагового відповідно до листа № 38 від 1 січня 2006 р.; чи вчасно отримав порт інструкції експедитора щодо стропування вантажу, який було пошкоджено 2 січня 2006 р.

Крім того, суди не встановили, чи дійсно ТОВ “Дельта Марін Сервісес” не отримало від ВАТ “Словважмаш” 62 183, 63 грн. плати за надані експедиційні послуги та перерахувало останньому 138 440, 70 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження вантажу – “механізму переміщення коксовиштовхувача”, а тому чи порушені права позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду, оскільки представник третьої особи цей факт заперечував.

Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови „Про судове рішення” від 29 грудня 1976 р. № 11 роз'яснив, що обґрунтованим визнається рішення суду, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки зазначеним вимогам постановлені судові рішення не відповідають, вони не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Ураховуючи наведене постанова Вищого господарського суду України від 19 листопада 2008 р., постанова Донецького апеляційного господарського суду від 22 липня 2008 р. та рішенням господарського суду Донецької області від 7 травня 2008 р. підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 111-¹⁷ – 111-²⁰ ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державного підприємства „Маріупольський морський торговельний порт” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 19 листопада 2008 р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22 липня 2008 р. та рішенням господарського суду Донецької області від 7 травня 2008 р. скасувати.

Справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.