Встановивши факт існування між сторонами зобов'язальних відносин щодо купівлі-продажу електроенергії та розрахунків за неї на підставі двостороннього договору, суд не врахував положення цього договору, якими передбачено, що сторони визнають свої зобов'язання за Договором між членами оптового ринку електричної енергії України від 15 листопада 1996 р. (далі - ДЧОРЕ) (пункт 2.1); платежі за фактично продану Товариством електроенергію здійснюються відповідно до Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії України, яка є додатком до ДЧОРЕ (пункт 4.2); оплата електроенергії коштами здійснюється з розподільчого рахунку, відкритого відповідно до чинних нормативних актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію (пункт 4.3). Кошти в першу чергу спрямовуються на погашення заборгованості відповідно до Графіка (Додаток 6) і тільки після її погашення спрямовуються на погашення заборгованості, яка виникла після підписання цього договору (пункт 4.6). Господарські суди не застосували до спірних відносин положення статті 15і Закону "Про електроенергетику", якою встановлено порядок проведення розрахунків на потовому ринку електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожитку електричну енергію енергопостачальними, які здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії, яким є державне підприємство "Енергоринок", відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (раніше вони називалися розподільчі рахунки). Такі рахунки призначені для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. Порушення норм матеріального права, допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суд першої інстанції

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 5 квітня 2005 р.

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ДП “Енергоринок” на постанову Вищого господарського суду України від 13 січня 2005 р. у справі за позовом ДП “Енергоринок” до ВАТ “Донецькобленерго” про стягнення суми,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2002 р. ДП “Енергоринок” звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до ВАТ “Донецькобленерго” про стягнення заборгованості за електричну енергію в сумі 218 926 312, 31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором купівлі-продажу електричної енергії № 73/01-ЕР від 20 вересня 1999 р. (далі – Договір), укладеного між Національною енергетичною компанією “Укренерго” та ВАТ “Донецькобленерго” в частині оплати поставленої електричної енергії.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних вимог та відсутність заборгованості.

Рішенням господарського суду Донецької області від 9 квітня 2003 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31 серпня 2004 р. та постановою Вищого господарського суду України від 13 січня 2005 р. у позові відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

10 березня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою ДП “Енергоринок” порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 13 січня 2005 р. Скарга мотивується різним застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах та невідповідністю постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Залишаючи без змін судові рішення у справі, Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що ВАТ “Донецькобленерго” за поставлену електроенергію розрахувався з ДП “Енергоринок” в повному обсязі, тому господарські суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

З таким висновком погодитись не можна з наступних підстав.

Згідно зі статтею 161 ЦК зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Засади організації та експлуатації енергосистем відповідно до пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України визначаються законом, яким є Закон України від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР “Про електроенергетику”. Статтею 15 зазначеного Закону передбачено, що купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України, який створюється на підставі договору. Основні питання функціонування комплексу підприємств, що здійснюють діяльність на енергоринку, врегульовані Договором між членами оптового ринку електричної енергії України від 15 листопада 1996 року (далі – ДЧОРЕ), за якими сторони зобов’язані укласти двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії з ДПЕ (п.2.3.2) та купувати електричну енергію у ДПЕ, згідно з цим договором, та двосторонніми договорами, укладеними відповідно до нього.

Встановивши факт існування між сторонами зобов’язальних відносин щодо купівлі-продажу електроенергії та розрахунків за неї на підставі двостороннього договору від 20 вересня 1999 р. № 73/01-ЕР, суд не проаналізував умови зазначеного договору та не дав їм юридичної оцінки. Зокрема, судом не враховані положення цього договору, якими передбачено, що сторони визнають свої зобов’язання за ДЧОРЕ (пункт 2.1); платежі за фактично продану Товариством електроенергію здійснюються відповідно до Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії України, яка є додатком до ДЧОРЕ (пункт 4.2); оплата електроенергії коштами здійснюється з розподільчого рахунку, відкритого відповідно до чинних нормативних актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію (пункт 4.3). Кошти в першу чергу спрямовуються на погашення заборгованості відповідно до Графіка (Додаток 6) і тільки після її погашення спрямовуються на погашення заборгованості, яка виникла після підписання цього договору (пункт 4.6). Зазначені умови договору суд залишив поза увагою.

Господарські суди не застосували до спірних відносин положення статті 151 Закону “Про електроенергетику”, якою встановлено порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, які здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії, яким є ДП “Енергоринок”, відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (раніше вони називалися розподільчі рахунки). Такі рахунки призначені для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. Зокрема, перерахування коштів енергогенеруючим компаніям та іншим суб’єктам підприємницької діяльності, які провадять продаж електричної енергії на оптовому ринку, здійснюється уповноваженим банком з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії відповідно до алгоритму (порядку розподілу коштів), встановленого Національною комісією регулювання електроенергетики України. На оптового постачальника електричної енергії покладено обов’язок забезпечити щоденне інформування учасників оптового ринку електричної енергії про стан проведення розрахунків.

Порушення вимог матеріального права, допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111¹⁷ – 111¹⁹ ГПК, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

касаційну скаргу ДП “Енергоринок” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 13 січня 2005 р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31 серпня 2004 р. та рішення господарського суду Донецької області від 9 квітня 2003 р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.