Положення ст. 1212 ЦК України не можуть застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.
Порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не належать до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства

У січні 2010 р. відкрите акціонерне товариство «Закарпатінтерпорт» (далі — ВАТ) заявило позов до державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця» (далі — ДТГО), треті особи — Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція, Державна податкова інспекція у м. Львові, про стягнення 20 тис. 954 грн 65 коп. безпідставно стягнутих коштів за період із січня по лютий 2007 р. за послуги з перевезення вантажів транзитом територією України.

ВАТ неодноразово уточнювало позовні вимоги. В останній заяві від 15 березня 2010 р. № 128, що подана до суду 22 березня 2010 р., позивач збільшив розмір позовних вимог: просив суд стягнути з відповідача безпідставно стягнуті кошти в розмірі 75 тис. 182 грн 53 коп.

На обґрунтування позовних вимог ВАТ послалося на те, що ДТГО за період із січня по червень 2007 р. на порушення п. 5.15 ст. 5 та підпункту 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону від 3 квітня 1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі — Закон №168/97-ВР) нарахувало у рахунок оплати податку на додану вартість (далі — ПДВ) та стягнуло з особового рахунку позивача 75 тис. 182 грн 53 коп. за послуги з перевезення вантажів транзитом територією України, в тому числі за: подачу та забирання вагонів локомотивом залізниці; користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм.; подачу та забирання вагонів з транзитним вантажем на/з під’їзних колій позивача; користування вагонами, в яких перевозиться транзитний вантаж на час здійснення перевантажувальних операцій; участь представника залізниці для визначення стану транзитного вантажу у вагонах колії 1435 мм., що прибули для перевантаження; переведення стрілок при подачі та збиранні вагонів локомотивом залізниці.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23 березня 2010 р. позов задоволено: стягнуто із ДТГО на користь ВАТ 75 тис. 182 грн 53 коп. безпідставно стягнутих коштів, 751 грн 82 коп. сплаченого державного мита, 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд, приймаючи таке рішення, виходив з того, що відповідно до п. 5.15 ст. 5 Закону №168/97-ВР операції з поставки послуг з перевезення пасажирів та вантажів транзитом територією України звільняються від оподаткування.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 18 жовтня 2010 р. рішення суду першої інстанції скасував; прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що належних доказів виконання саме робіт (послуг), які відповідно до Закону №168/97-ВР звільняються від оподаткування чи оподатковуються за нульовою ставкою, позивач не надав.

Водночас Львівський апеляційний господарський суд вказав на те, що спірна сума є ПДВ, яка утримана ДТГО та перерахована до Державного бюджету України (далі — Державний бюджет). Така сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою ДТГО за рахунок ВАТ, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет. Та обставина, що ДТГО розпорядилося спірною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ, не змінює характер правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому відсутні підстави застосування ст. 1212 ЦК для повернення коштів.

Касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду, постановою від 18 січня 2011 р. залишивши постанову Львівського апеляційного господарського суду без змін.

ВАТ у порядку ст.111¹⁹ ГПК подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 р. у справі № 10/7 з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 1212 ЦК у правовідносинах щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. На обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2006 р. у справі № 1/59-06-1810, від 1 листопада 2007 р. у справах №№ 3/174-07/5251, 3/175-07/5252, від 20 грудня 2007 р. у справах №№ 28/252-07-7130, 28/253-07-7131, від 1 квітня 2008 р. у справах №№ 3/328-07-8831, 3/329-07-8832, від 11 березня 2010 р. у справі № 14/209, в яких висловлені правові позиції про те, що безпідставно нараховані та отримані від платника податків суми ПДВ підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК.

Вищий господарський суд України ухвалою від 16 березня 2011 р. у справі № 10/7 вирішив питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 р.

Верховний Суд України ухвалами від 25 березня 2011 р.: відкрив провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 р.; витребував матеріали справи; доручив голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати разом з відповідними фахівцями цієї ради науковий висновок щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 1212 ЦК у правовідносинах щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; визначив Кабінет Міністрів України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання ст. 1212 ЦК у правовідносинах щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи ВАТ, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарські суди встановили, що відповідно до п. 1 договору № 394 про подачу та забирання вагонів, укладеного 25 грудня 2002 р. ВАТ з ДТГО, здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під’їзної колії, що примикає до станції Чоп Львівської залізниці. Пунктом 14 цього договору передбачено, що ВАТ як користувач сплачує залізниці за подачу і забирання вагонів та маневрову роботу згідно з Тарифним керівництвом № 1, а за додаткові послуги — згідно з діючими цінами і тарифами на договірні послуги за накопичувальною карткою та відомістю оплати за користування вагонами (контейнерами) за фактично виконану роботу на станції Чоп.

Крім того, 12 березня 2003 р. ВАТ і ДТГО уклали договір № 05/03 з надання послуг з навантажувально-розвантажувальних робіт при перевезенні експортно-імпортних і транзитних вантажів залізницями України та країн СНД.

Водночас господарські суди встановили, що відповідно до вищезазначених договорів протягом січня—червня 2007 р. ДТГО надало послуги ВАТ, в тому числі з: подачі та забирання вагонів з транзитним вантажем; користування вагонами, в яких перевозиться транзитний вантаж на час здійснення перевантажувальних операцій; участі представника залізниці для визначення стану транзитного вантажу у вагонах колії 1435 мм., які прибули для перевантаження.

Розрахунки за послуги з обслуговування транзитних вантажів проводилися за попередньою оплатою та обліковувалися ДТГО на єдиному для всіх видів послуг особовому рахунку ВАТ.

Оскаржувана у судовому порядку сума — 75 тис. 182 грн 53 коп., яка стягнута відповідачем з попередньої оплати позивача, — є сумою ПДВ, нарахованого за послуги з перевезення вантажів транзитом територією України.

Відповідно до статей 1, 2 Закону від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі — Закон №2181-ІІІ) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою нарахування та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства належить до компетенції податкових органів.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету, що передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Відповідно до ст. 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана його повернути потерпілому.

Предметом регулювання цієї норми закону є цивільно-правові відносини, що виникають через безпідставне отримання чи збереження майна і не врегульовані спеціальними нормами права.

У даній справі оскаржується повернення ПДВ, утримане з позивача та перераховане до Державного бюджету. Порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не належать до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Та обставина, що відповідач розпорядився спірною сумою коштів як ПДВ, не змінює характер податкових правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому ст. 1212 ЦК не може застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

Касаційний суд, залишаючи без змін постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2010 р., якою відмовлено у задоволенні позову, обґрунтовано виходив з того, що оскаржувана сума податку, стягнута з особового рахунку позивача, не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет.

За таких обставин відсутні підстави для скасування законної постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2010 р. у справі №10/7 та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111¹⁴—111²⁶ ГПК, Верховний Суд України у задоволенні заяви ВАТ про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2010 р. відмовив.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.