За змістом ч. 3 ст. 11¹ КПК України, якщо в ході дізнання та досудового слідства не встановлено особу, яка вчинила злочин, питання про закриття справи може вирішуватися тільки після закінчення строку, визначеного в ч. 2 ст. 49 КК України, тобто якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років (за винятком випадку, визначеного у ч. 4 ст. 49 КК України).
Постанову суду скасовано, оскільки відповідне рішення судом було прийнято з порушенням вимог ч. 3 ст. 111 КПК України

Судацький міський суд АР Крим постановою від 8 травня 2009 р. кримінальну справу, порушену за фактом заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості М. за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, закрив у зв’язку із закінченням строків давності.

В апеляційному та касаційному порядку справа не переглядалася.

У клопотанні в порядку виключного провадження прокурор порушив питання про скасування постанови суду і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону. На обґрунтування своєї позиції він зазначив, що до встановлення особи, яка умисно заподіяла М. тілесні ушкодження середньої тяжкості, тобто вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК, суд не може приймати рішення про закриття кримінальної справи, виходячи зі строків давності, передбачених для зазначеного злочину, оскільки за відсутності відомостей про особу, яка його вчинила, й до її розшуку повинен братися до уваги п’ятнадцятирічний строк давності, передбачений ч. 2 ст. 49 КК. Крім того, суд вважав, що відповідно до вимог частин 2, 3, 4 ст. 7¹ КПК закриття кримінальної справи допускається тільки щодо обвинуваченого або підсудного, тобто конкретної особи, якщо вона проти цього не заперечує.

Клопотання прокурора підтримано поданням п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом ч. 3 ст. 11¹ КПК, якщо в ході дізнання та досудового слідства не встановлено особу, яка вчинила злочин, питання про закриття справи може вирішуватися тільки після закінчення строку, визначеного в ч. 2 ст. 49 КК, тобто якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років (за винятком випадку, визначеного у ч. 4 ст. 49 КК).

Як убачається з матеріалів справи, у липні 2000 р. до Судацького МВВС звернувся із заявою М., в якій зазначив, що 10 липня 2000 р. у домоволодінні його вдарив пляшкою по голові Д., розбивши при цьому пляшку.

За цим фактом були проведені перевірки, за результатами яких дільничний інспектор міліції Судацького МВВС тричі виносив постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, останній раз 7 березня 2001 р.

16 березня 2001 р. прокурор відділу прокуратури АР Крим скасував постанову дільничного інспектора Судацького МВВС про відмову в порушенні кримінальної справи від 7 березня 2001 р. та порушив кримінальну справу за фактом заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості М. за ознаками злочину, передбаченого ст. 102 КК 1960 р.

Постановою слідчого СВ Судацького МВ ГУ МВС України в АР Крим злочин перекваліфіковано зі ст. 102 КК 1960 р. на ч. 1 ст. 122 КК.

У ході розслідування кримінальної справи особу, яка була причетна до цього злочину, не встановили. Досудове слідство відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК неодноразово зупиняли та знову поновлювали.

Вважаючи, що з часу вчинення злочину минули строки давності, які встановлені за цей злочин (п’ять років), слідчий СВ Судацького МВ ГУ МВС України в АР Крим 4 березня 2009 р. виніс постанову про направлення справи для вирішення питання про її закриття у зв’язку із закінченням строків давності.

Суд першої інстанції погодився з аргументами прокурора й 8 травня 2009 р. прийняв рішення про закриття справи, однак не врахував фактичних обставин справи та зазначених положень ч. 3 ст. 11¹ КПК.

Оскільки у цій справі особу, яка вчинила дії, передбачені ч. 1 ст. 122 КК, не встановлено і п’ятнадцятирічний термін із дня вчинення злочину (10 липня 2000 р.), передбачений ч. 2 ст. 49 КК, не минув, рішення суду про закриття справи у зв’язку із закінченням строків давності є таким, що суперечить вимогам кримінального закону та постановлено з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, а тому постанова суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Ураховуючи зазначене та керуючись абз. 8 п. 2 розд. ХІІІ «Перехідні положення» Закону від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів», а також статтями 400⁴, 400¹⁰ КПК у редакції Закону від 11 лютого 2010 р. № 1876-VI, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила рішення про скасування постанови Судацького міського суду АР Крим від 8 травня 2009 р. про закриття кримінальної справи за фактом умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження М. за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, і направлення справи на новий судовий розгляд у той же суд.