У зв’язку з необхідністю привести постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 6 “Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу” у відповідність із кримінально-процесуальним законодавством Пленум Верховного Суду України п о с т а н о в л я є:

Внести до постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 6 “Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу” такі зміни і доповнення:

1. У п. 1:

друге речення абзацу першого викласти в такій редакції: “З огляду на це суди на стадії досудового розслідування кримінальної справи, вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу чи продовження строків тримання під вартою, а також на стадіях попереднього і судового розгляду справи повинні за наявності відповідних підстав застосовувати заставу за клопотанням обвинуваченого (підсудного), його законного представника чи захисника, заставодавця, прокурора або за власною ініціативою”;

в абзаці другому слова і цифри “п. 7 ст. 242 КПК у стадії віддання обвинуваченого до суду” замінити словами й цифрами “п. 4 ч. 1 ст. 237 КПК при попередньому розгляді справи”, а слово “попереднього” — словом “досудового”;

в абзаці третьому слова “у стадії віддання до суду” замінити словами “під час попереднього розгляду справи”.

2. У п. 2:

в абзаці першому слова “характеру та ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу, яка притягується до відповідальності, й інших обставин справи” замінити словами й цифрами “обставин, зазначених у ст. 150 КПК,”;

абзац другий замінити трьома новими абзацами, які викласти в такій редакції:

“Якщо на стадії досудового розслідування кримінальної справи під час розгляду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи продовження строку тримання під вартою, а також на стадіях попереднього та судового розгляду справи суддя (суд) дійшов висновку, що належну процесуальну поведінку підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) чи виконання ним процесуальних обов’язків можливо забезпечити лише за умови обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді застави або тримання під вартою, він, визначивши розмір застави, повинен з’ясувати, чи бажає підозрюваний (обвинувачений, підсудний), щоб до нього було застосовано такий вид запобіжного заходу, і чи є у нього відповідні кошти чи інші матеріальні цінності. У разі потреби підозрюваному (обвинуваченому, підсудному) має бути надано можливість з’ясувати останнє питання у близьких йому осіб.

У випадку, коли для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням застави, потрібен певний час, суд вправі на підставі ч. 8 ст. 165² КПК продовжити строк затримання підозрюваного (обвинуваченого), щодо якого розглядається подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (за умови, що його було затримано у порядку, передбаченому ст. 106 КПК), до десяти, а за його клопотанням – до п’ятнадцяти діб. Якщо таке питання вирішується щодо особи, яка не затримувалася, суддя відповідно до ч. 8 ст. 165² КПК вправі відкласти розгляд подання на строк до десяти діб і вжити заходів до забезпечення на цей період її належної поведінки або своєю постановою затримати її на зазначений строк. Постанова судді, винесена в порядку, встановленому ч. 8 ст. 165² КПК, має бути мотивованою; в ній із додержанням вимог, передбачених ст. 154¹ КПК, повинно бути визначено розмір застави та зазначено, хто й на який рахунок має внести предмет останньої.

Відмовляючи в задоволенні подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи продовження строку тримання під вартою та обираючи заставу, суд повинен навести аргументи на користь того, що застава в даному випадку спроможна забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного (обвинуваченого) і виконання ним процесуальних обов’язків”.

У зв’язку з цим абзац третій вважати абзацом п’ятим.

3. В абзаці четвертому п. 3 слово “попереднього” замінити словом “досудового”.

4. Друге речення абзацу першого п. 9 замінити двома реченнями, які викласти в такій редакції: “Навіть за наявності якихось виняткових обставин він не може бути меншим за розмір, зазначений у законі. Згідно з ч. 2 ст. 154¹ КПК і ст. 12 КК розмір застави не може бути меншим: щодо особи, підозрюваної (обвинувачуваної) у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, – однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо раніше судимої – п’ятисот, а щодо інших осіб – п’ятдесяти таких мінімумів”.