Згідно з роз’ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», дія Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не поширюється на працівників, які виконували роботу не відповідно до трудового договору, а на інших юридичних підставах і не є суб’єктами страхування від нещасного випадку, а також на осіб, зазначених у ст. 11 цього Закону, які не сплачували страхових внесків із добровільного страхування від нещасного випадку. Питання про відповідальність за ушкодження їхнього здоров’я має вирішуватись на підставі відповідних норм цивільного законодавства.
Відповідно до норм цивільного права, зокрема ч. 1 ст. 1208 ЦК України, за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду.
У ч. 2 цієї статті встановлено, що за заявою потерпілого на підставі рішення суду в разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати підлягає відповідному збільшенню розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Отже, у ч. 1 ст. 1208 ЦК йдеться про індексацію розміру відшкодування шкоди, а в другій частині — про збільшення розміру

У лютому 2007 р. Ш. звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Очаківська агропромтехніка» (далі — Товариство) про збільшення розміру відшкодування шкоди, а саме компенсації втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності, у зв’язку з підвищенням вартості життя і збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що у 1976 р. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП), що сталася з вини водія Очаківського об’єднання «Сільгосптехніка» (далі — Об’єднання), згодом реорганізованого у Товариство, він втратив 70 % працездатності.

Судовими рішеннями неодноразово було встановлено розмір сум, які йому виплачувало це підприємство в рахунок відшкодування шкоди.

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області останнім рішенням від 11 травня 2005 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 листопада 2005 р., щомісячний розмір відшкодування втраченого заробітку позивача з 1 березня 2004 р. збільшив із застосуванням коефіцієнта зростання реальної заробітної плати в галузях національної економіки до 465 грн.

Оскільки з 2005 р. значно збільшився розмір мінімальної заробітної плати, посилаючись на ч. 2 ст. 1208 ЦК, позивач просив збільшити йому розмір відшкодування втраченого заробітку у зв’язку з підвищенням вартості життя.

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області рішенням від 29 березня 2007 р. позов задовольнив. З Товариства на користь Ш. стягнуто 7 тис. 258 грн в рахунок заборгованості втраченого заробітку за період з 1 листопада 2004 р. по 28 лютого 2007 р. Постановлено стягувати з відповідача на користь Ш., починаючи з 1 березня 2007 р., по 907 грн щомісячно.

Апеляційний суд Миколаївської області рішенням від 17 липня 2007 р. рішення суду першої інстанції змінив: стягнув із Товариства на користь Ш. 2 тис. 857 грн заборгованості з відшкодування шкоди, а з 1 березня — по 593 грн щомісячно.

У касаційній скарзі Ш. просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у 1976 р. внаслідок ДТП, що сталася з вини водія Об’єднання, позивачу завдано тілесних ушкоджень, у зв’язку з чим йому встановлено 70 % втрати професійної працездатності. Об’єднання у 1986 р. було реорганізоване в Очаківське ремонтно-транспортне підприємство (далі — Підприємство). Очаківський районний суд Миколаївської області рішенням від 21 травня 2001 р. особою, що відшкодовує Ш. шкоду, завдану ушкодженням здоров’я, визначив Товариство як правонаступника Підприємства. Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області рішенням від 11 травня 2005 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 листопада 2005 р., щомісячний розмір відшкодування втраченого заробітку позивача встановив із застосуванням коефіцієнта зростання реальної заробітної плати у галузях національної економіки в розмірі 465 грн.

Звертаючись у лютому 2007 р. до суду з позовом, Ш. просив перерахувати розмір втраченого заробітку у зв’язку зі збільшенням розміру мінімальної заробітної плати, посилаючись на ч. 2 ст. 1208 ЦК.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зробив перерахунок заборгованості з компенсації втраченого заробітку у зв’язку з втратою працездатності, виходячи з підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до законів від 23 грудня 2004 р. № 2285-ІV «Про Державний бюджет України на 2005 рік » та від 20 грудня 2005 р. № 3235-ІV «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що збільшення розміру відшкодування втраченого заробітку у зв’язку з втратою працездатності Ш. слід проводити на підставі підвищення тарифних ставок (окладів) відповідної категорії працівників, які встановлюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд).

Проте такий висновок суд апеляційної інстанції зробив помилково.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», дія Закону від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не поширюється на працівників, які виконували роботу не відповідно до трудового договору, а на інших юридичних підставах і не є суб’єктами страхування від нещасного випадку, а також на осіб, зазначених у ст. 11 цього Закону, які не сплачували страхових внесків із добровільного страхування від нещасного випадку. Питання про відповідальність за ушкодження їхнього здоров’я має вирішуватись на підставі відповідних норм цивільного законодавства.

Відповідно до норм цивільного права, зокрема ч. 1 ст. 1208 ЦК, за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду.

У ч. 2 цієї статті установлено, що за заявою потерпілого на підставі рішення суду у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати підлягає відповідному збільшенню розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Отже, у ч. 1 ст. 1208 ЦК йдеться про індексацію розміру відшкодування шкоди, а в другій частині — про збільшення розміру.

Ухвалюючи рішення про те, що збільшення втраченого заробітку у зв’язку з втратою працездатності Ш. слід проводити на підставі підвищення тарифних ставок (окладів) відповідної категорії працівників, які встановлює Фонд, апеляційний суд фактично ухвалив рішення про індексацію, тоді як Ш. ставив питання про збільшення розміру відшкодування втраченого заробітку у зв’язку зі збільшенням розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, апеляційний суд самостійно, всупереч ч. 1 ст. 303 ЦПК, згідно з якою апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість суду першої інстанції в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, змінив підстави позову, з якими Ш. звертався до суду.

Разом з тим рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, оскільки ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Установивши, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, ухвалене згідно з законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційного суду та залишає в силі судове рішення першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Ш. задовольнила: рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2007 р. скасувала, рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 березня 2007 р. залишила в силі.