Відповідно до ч. 12 ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» енергопостачальник не несе відповідальності за майнову шкоду, заподіяну споживачу або третім особам внаслідок припинення або обмеження електропостачання, здійсненого в установленому порядку

У листопаді 2006 р. Науково-дослідний інститут прикладної хімії «Народний концерн «Бутек» (далі — НДІ) звернувся до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Крименерго» в особі Євпаторійських електричних мереж цього товариства (далі — ВАТ), третя особа — відокремлений підрозділ «Держенергонагляд у Кримському регіоні» державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», про стягнення 505 тис. грн збитків та визнання дій відповідача з відключення електричної енергії протиправними.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що відповідач безпідставно відключив його від електропостачання, у зв’язку з чим порушив договір від 28 грудня 2004 р. № 766 про постачання електричної енергії (далі — договір № 766), укладений з позивачем, і завдав йому збитки.

У подальшому позивач неодноразово уточнював позовні вимоги.

Останньою заявою від 26 жовтня 2007 р. НДІ уточнив позовні вимоги і просив суд стягнути з ВАТ 1 млн 27 тис. 320 грн збитків у виді неодержаних доходів та 9 тис. 198 грн — вартості недовідпущеної електричної енергії у двократному розмірі.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 29 листопада 2007 р. позов задовольнив частково: постановив стягнути з ВАТ на користь НДІ 1 млн 27 тис. 320 грн на відшкодування збитків у виді неодержаних доходів, 5 тис. 160 грн державного мита, 117 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1 тис. 400 грн за проведення судової експертизи; крім того, — у дохід Державного бюджету України 5 тис. 114 грн державного мита; у частині вимог про стягнення 9 тис. 198 грн вартості недовідпущеної електричної енергії у двократному розмірі позов залишено без розгляду.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 21 квітня 2008 р. зазначене рішення скасував і прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Вищий господарський суд України постановою від 30 вересня 2008 р. цю постанову Севастопольського апеляційного господарського суду скасував, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2007 р. залишив у силі.

В основу постанови касаційного суду покладено висновок про те, що внаслідок невиконання відповідачем зобов’язань за договором № 766 і протиправного відключення від електропостачання позивачу завдані збитки у виді неодержаних доходів на суму 1 млн 27 тис. 320 грн внаслідок неможливості надання платних послуг з оздоровлення дітей у період з 22 травня по 20 жовтня 2006 р.

У касаційній скарзі ВАТ просило скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду України з мотивів виявлення різного застосування цим судом одного й того ж положення закону в аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд України ухвалою від 15 січня 2009 р. порушив касаційне провадження з перегляду оскарженої постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За ст. 623 ЦК та ст. 224 ГК боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, у тому числі упущену вигоду. За змістом п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК та ч. 2 ст. 224 ГК збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарські суди встановили, що 28 грудня 2004 р. ВАТ (постачальник) та НДІ (споживач) уклали договір № 766, відповідно до якого постачальник поставляє електричну енергію споживачу, а останній оплачує постачальнику її вартість і здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, які є його невід’ємними частинами.

Відповідно до підпункту 2.2.5 п. 2.2 розд. 2 договору № 766 споживач зобов’язаний забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників постачальника у будь-який час до систем обліку електроенергії, іншого устаткування для виконання функціональних обов’язків постачальника.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що в п. 8.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. № 28 (у редакції постанови цієї комісії від 17 жовтня 2005 р. № 910), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 серпня 1996 р. за № 417/1442 (далі — Правила), передбачено, що постачальник електричної енергії за регульованим тарифом має право на безперешкодний доступ (за пред’явленням службового посвідчення) до розрахункових засобів обліку електричної енергії, що встановлені на об’єктах споживачів, для візуального або автоматизованого зняття показів розрахункових засобів обліку і до електричних установок споживача для проведення технічної перевірки засобів обліку, контролю за рівнем споживання електричної енергії, контрольного огляду електричних мереж від межі балансової належності до точки обліку та технічної перевірки засобів обліку споживача відповідно до умов укладених договорів, а також для виконання відключення та обмеження споживання згідно з встановленим цими Правилами порядком та умовами договору, виконання інших робіт відповідно до договору.

Згідно з п. 7.5 Правил постачальник електричної енергії (електропередавальна організація або основний споживач за погодженням постачальника електричної енергії) зобов’язаний, попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії (передачу або спільне використання технологічних електричних мереж), у тому числі на виконання припису представника відповідного органу виконавчої влади, зокрема у разі недопущення до електроустановок споживача, пристроїв релейного захисту, автоматики і зв’язку, які забезпечують регулювання навантаження в енергосистемі, та/або розрахункових засобів обліку електричної енергії уповноважених посадових осіб органів виконавчої влади та/або електропередавальної організації, на яких покладено згідно з законодавством України та/або договором відповідні обов’язки.

Апеляційний суд установив, що в листах від 17 травня 2006 р. № 11 та від 19 травня цього ж року № 12 ВАТ повідомило НДІ, що у випадку недопуску працівників Донузлавської дільниці ВАТ 22 травня 2006 р. для здійснення оперативних переключень НДІ буде відключений від електропостачання.

Таким чином, взявши до уваги те, що сторони при укладенні договору № 766 домовилися керуватися чинним законодавством України, зокрема і Правилами, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що за умови, що працівники ВАТ не були допущені до всіх об’єктів НДІ, ВАТ дотримало вимоги чинного законодавства щодо попередження споживача про можливість припинення постачання електроенергії.

Відповідно до ч. 12 ст. 24 Закону від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР «Про електроенергетику» (далі — Закон № 575/97-ВР) енергопостачальник не несе відповідальності за майнову шкоду, заподіяну споживачу або третім особам внаслідок припинення або обмеження електропостачання, здійсненого в установленому порядку.

Оскільки ВАТ двічі попередило споживача про необхідність забезпечення доступу до електроустановок та відключення споживача в порядку, встановленому Правилами, то відповідальність згідно зі статтями 24 і 26 Закону № 575/97-ВР несуть посадові особи споживача, а не постачальника електроенергії.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що, припиняючи електропостачання НДІ, ВАТ діяло в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством та з дотриманням положень Правил, що спростовує твердження про порушення відповідачем умов договору № 766.

Висновки апеляційного суду про правомірність дій ВАТ відповідають фактичним обставинам справи і зібраним доказам, яким суд дав об’єктивну оцінку.

Що стосується упущеної вигоди, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав недоведеність посилань на реальну можливість отримання позивачем заявленого доходу та на можливість законного надання послуг з оздоровлення дітей як на звичайну для позивача господарську діяльність.

Висновки Вищого господарського суду України щодо фактичних обставин справи зроблені всупереч положенням ст. 111⁷ ГПК про те, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, суперечать фактичним обставинам справи і призвели до безпідставного скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного суду.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не визнала за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Основного Закону, статей 2, 39 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної постанови апеляційного господарського суду. У зв’язку з цим наведений у статті 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111¹⁷—111¹⁹ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ВАТ задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 30 вересня 2008 р. скасувала, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2008 р. залишила в силі.