Ухвалу Вищого адміністративного суду України залишено без змін у зв’язку з обґрунтованістю його висновку про те, що п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не дає податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу *
27 жовтня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька (далі — ДПІ) справу за позовом комунального підприємства «Тепломережа» (далі — КП) до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:
У червні 2006 р. КП звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ від 10 липня 2006 р.: № 0002441640/0/8856, № 0002451640/0/8855, № 0002441640/0/8854, № 0002441640/0/8853, № 0002441640/0/8852, № 0002441640/0/8851, № 0002441640/0/8850, № 0002441640/0/8849, якими йому нараховано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 272 тис. 159 грн 7 коп., унаслідок прострочення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі — ПДВ) у 2004 р.
Господарський суд Донецької області постановою від 2 жовтня 2006 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 23 листопада 2006 р., позов КП задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 травня 2009 р. ухвалені у справі судові рішення залишив без змін.
У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами ДПІ, пославшись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просила Верховний Суд України скасувати всі ухвалені у справі рішення. На обґрунтування скарги відповідач додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2008 р. у справі за аналогічним позовом, в якій, на його думку, одну й ту саму норму права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що підстав для її задоволення немає.
Як установлено судами, суми, перераховані платником на погашення податкового зобов’язання за березень 2005 р., а також заявлені до відшкодування з бюджету у декларації за цей же податковий період, ДПІ зарахувала на погашення податкового боргу КП за 2004 р. При цьому для розрахунку суми штрафу податковий орган брав не дату сплати платником суми податкового боргу, як передбачено підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону від 21 грудня 2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181-III), а дату самостійного погашення цим органом зазначеного боргу за рахунок коштів, перерахованих платником за інший податковий період, та сум бюджетного відшкодування.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, касаційний суд на обґрунтування свого рішення послався на те, що у податкового органу немає права самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу. Позивач, самостійно визначивши та перерахувавши суму ПДВ, а також вказавши напрям бюджетного відшкодування з цього податку — у рахунок погашення зобов’язань наступних податкових періодів, виконав своє зобов’язання зі сплати ПДВ за визначеними ним періодами, що виключало застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ.
Судові рішення в адміністративних справах, переглянуті в касаційному порядку, а також рішення суду касаційної інстанції можуть бути оскаржені за винятковими обставинами з мотиву неоднакового застосування касаційним судом (судами) однієї й тієї самої норми права, якщо воно мало місце за аналогічних обставин і призвело до ухвалення неправильного рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Ухвала Вищого адміністративного суду України відповідає вимогам зазначеної норми, оскільки висновок цього суду про те, що п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III не дає податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу, є обґрунтованим.
Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися, а оскаржуване рішення касаційного суду є законним, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 244 КАС, постановила:
У задоволенні скарги ДПІ про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2009 р. відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.
* Публікується повний текст судових рішень з незначною редакційною правкою.