Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула у судовому засіданні у м. Києві 4 квітня 2006 р. кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого М. на вирок Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2004 р. та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2005 р.

Вироком суду М., 28 травня 1953 р. народження, уродженець с. Покровка Ніжнегорського району Херсонської області, житель с. Чапаєвка Совєтського району АРК, раніше не судимий,
засуджений за ч. 1 ст. 210 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2005 р. вирок щодо М. залишено без зміни.

Як визнав суд, М. в період з 1 березня 1997 р. по 1 січня 1998 р., будучи директором ПТУ-44 в с. Чапаєвка Совєтського району Автономної Республіки Крим, знаючи про те, що бюджетні кошти виділені Міністерством освіти АРК на виплату заборгованості студентам по стипендіям, в порушення Указу Президента України від 12 травня 1996 р. № 333/96, направив 46726 грн. 14 коп. із отриманих коштів на потреби учбового господарства, училища та на харчування студентів. В результаті цього студентам не була виплачена стипендія на суму 46726 грн. 14 коп.
У касаційній скарзі засуджений М. просить постановлені відносно нього судові рішення скасувати, а справу провадженням закрити за відсутністю в його діях складу злочину. Посилається на те, що суд необґрунтовано прийшов до висновку, що бюджетні кошти ним були використані не за цільовим призначенням. Крім того, апеляційним судом були порушенні вимоги кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідача, прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у скарзі доводи засудженого, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі ст. 377 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути проаналізовані і співставленні з наявними в справі матеріалами всі доводи апеляцій і на кожний з доводів дана вичерпна відповідь.

Дані вимоги закону апеляційним судом при розгляді апеляцій засудженого М. порушенні.

Зі змісту ухвали апеляційного суду убачається, що апеляційний суд не дав відповідь на всі доводи апеляції.

Крім того, апеляційний суд, розглядаючи апеляцію М., в якій він порушував питання про скасування вироку щодо нього з підстав відсутності в його діях складу злочину, не звернув увагу, що кримінальна відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України була встановлена Законом України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства” від 7 жовтня 1997 р. № 552/97 ВР”. Згідно з цим законом було доповнено Кримінальний кодекс України ст. 83-3 “Порушення законодавства про бюджетну систему України”. Цей закон було опубліковано 29 жовтня 1997 р., і тільки з цього дня він набрав чинності.

М. визнано винуватим у порушенні законодавства про бюджетну систему України за період з 1 березня 1997 р. по 1 січня 1998 р.

Враховуючи наведене, апеляційному суду належало розмежувати, які дії по використанню бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню М. вчинив до 29 жовтня 1997 р., а які після, і чи містять ці дії ознаки складу злочину, передбаченого ст. 210 КК України.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд, який належить провести з дотриманням вимог ст. ст. 359, 362 КПК України, і постановити рішення, яке відповідає вимогам ст. 377 КПК України.


Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого М. задовольнити частково.

Скасувати ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2005 р. щодо М., а справу направити на новий апеляційний розгляд.