При розгляді позову до страхової компанії про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд повинен враховувати, що відповідно до п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України. При цьому ліміт відповідальності страхової компанії визначений п. 9.3 ст. 9 цього Закону.
Відшкодування потерпілому моральної шкоди з підстав, передбачених пунктами 3, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, проводиться в розмірі, визначеному судом, особою, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди

У грудні 2005 р. К.О. звернувся до суду з позовом до страхового акціонерного товариства «Остра» (далі — страхова компанія), третя особа — К.М., про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що 29 квітня 2005 р. з вини К.М., який керував автомобілем ВАЗ-2101, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі — ДТП). У результаті ДТП позивачеві заподіяно матеріальну шкоду, розмір якої відповідно до висновку експертизи становить 10 тис. 73 грн, а також моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн. Унаслідок заподіяння шкоди здоров’ю він поніс витрати на придбання ліків у сумі 325 грн, витрати, пов’язані з транспортуванням автомобіля, — у розмірі 202 грн, витрати на юридичні послуги — 250 грн, усього — 20 тис. 850 грн. Оскільки цивільна відповідальність водія К.М., який визнаний винним у скоєнні ДТП, була застрахована страховою компанією, з неї слід стягнути відповідне відшкодування.

Керченський міський суд АР Крим рішенням від 28 квітня 2006 р. позов задовольнив частково: стягнув зі страхової компанії на користь позивача матеріальні збитки в сумі 10 тис. 73 грн, моральну шкоду — в сумі 3 тис. грн, витрати на ДАІ — 202 грн, витрати на придбання ліків — 325 грн, а всього — 13 тис. 600 грн; у частині стягнення витрат на юридичні послуги відмовив.

Апеляційний суд АР Крим рішенням від 28 листопада 2006 р. рішення міського суду в частині стягнення моральної шкоди, витрат на придбання ліків скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову позивачеві в задоволенні цих вимог, а також змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди: зменшив розмір стягнення матеріальної шкоди до 4 тис. 502 грн з урахуванням франшизи в розмірі 510 грн та попередніх виплат страховою компанією позивачу в розмірі 5 тис. 660 грн; у решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

У касаційній скарзі К.О. просив змінити рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування позивачу моральної шкоди, витрат на придбання ліків та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову позивачу в задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив із того, що в ДТП винним було визнано водія К.М., тому страхова компанія не може відповідати за спричинення моральної шкоди та відшкодування витрат на придбання ліків. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на пункти 9, 10 Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1175 (далі — Положення).

Проте з такими висновками апеляційного суду в частині вимог про відшкодування моральної шкоди погодитися не можна, оскільки їх зроблено з порушенням норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на Положення, не врахував, що ця правова норма втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 6 січня 2005 р. № 16 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» у зв’язку з набранням чинності Законом від 1 липня 2004 р. № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі — Закон).

Згідно з п. 22.3 ст. 22 Закону потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог ст. 23 ЦК. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного в п. 9.3 ст. 9 цього Закону.

Якщо судом установлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК, таке відшкодування в розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні ДТП.

Позивач, обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, посилався на завдання йому фізичного болю та страждань, яких він зазнав у зв’язку з ушкодженням здоров’я; душевних страждань, яких він зазнав через протиправну поведінку щодо нього та членів його сім’ї, а також через пошкодження його автомобіля.

Суд першої інстанції цих норм не врахував та, задовольняючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, виходив із норм ст. 1167 ЦК, в якій визначено підстави відповідальності за винні дії в спричиненні такої шкоди, не встановивши при цьому винних дій відповідача.

Не врахував цих норм і апеляційний суд, залишивши поза увагою доводи позивача про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК.

За таких обставин судові рішення в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

У решті судові рішення відповідають обставинам справи і доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 338, 344, 345 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу К.О. задовольнила частково: рішення Керченського міського суду АР Крим від 28 квітня 2006 р. та рішення Апеляційного суду АР Крим від 28 листопада 2006 р. скасувала в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, а справу у цій частині передала на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення залишено без змін.